Ключові тенденції 2020 року
Попри те що через карантинні обмеження можна було б очікувати зменшення політичної активності, у 2020 році відбулося зростання кількості випадків ультраправих конфронтацій та насильства. Можна говорити про спробу розширити та закріпити своєрідну політико-ідеологічну монополію на вулиці. З одного боку, це системне насилля проти політичних опонентів, відкрито оголошене самими ж ультраправими — «сафарі». З другого — спроба захопити громадський простір та витіснити з нього субкультурні групи. Третьою тенденцією стало систематичне перешкоджання проведенню публічних подій лівих, ЛГБТ+ та феміністичних ініціатив.
Місцеві вибори у 2020 році, як і вибори 2019 року, супроводжувалися значною активізацією ультраправих організацій та груп. І хоча електоральні успіхи ультраправих партій та політиків в Україні не надто великі, їхня діяльність довкола виборів радикалізується. Якщо у попередні роки мова йшла радше про точкові конфронтації та напади на певних політиків і партії — як провладні, так і опозиційні, — то у 2020 р. ультраправі розгорнули децентралізовану, але організовану хвилю політичного вуличного насильства.
Іншим яскравим проявом ультраправих конфронтацій і насильства стали події, які розгорталися в рамках кампанії «Поділ буде правим». У цьому випадку сценою насильства став київський Поділ, який кілька років тому влада міста зробила пішохідним, що сприяло його подальшому перетворенню на громадський простір і місце відпочинку молоді. У 2020 році під егідою гомофобних, а часом расистських гасел радикали неодноразово нападали на молодих людей «неформальної» зовнішності.
Політичне «сафарі» та ідеологічна війна за міський простір вказують на спроби різних ультраправих акторів розширити та закріпити монополію на організоване політичне насильство та цензурування ідеологічних репрезентацій у громадському просторі. Останнє повертає суспільство в атмосферу 90-х, коли неформально одягнені молоді люди не могли почувати себе в безпеці, з привнесенням гомофобного контексту, а радикалізація політичного насильства ставить під загрозу розвиток політичного діалогу.
Методологія
З початку 2020 року моніторингова група «Маркер» збирає та систематизує дані про вуличне насильство та конфронтації з боку праворадикальних груп, партій, організацій та громадян (у 2019 році група проводила моніторинг спільно з ГО «Інститут “Республіка”»). Моніторинг здійснюється за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.
Метою моніторингового проєкту є детальне вивчення діяльності ультраправих груп в Україні та дослідження причин і можливих наслідків цієї діяльності. Кінцевим результатом проєкту є створення бази випадків ультраправого насильства та конфронтацій в Україні.
Основним методом збору інформації є щоденний моніторинг повідомлень національних, макрорегіональних, місцевих, активістських сайтів та соціальних мереж.
Безперечно, дані, отримані за допомогою моніторингу, відображають лише ту частину ультраправої вуличної активності, яка висвітлена у джерелах моніторингу. Однак ці дані збираються систематично, а отже, дозволяють:
- оцінити масштаби проблеми;
- відслідковувати тенденції у поведінці ультраправих;
- відстежувати динаміку конфронтаційної та насильницької вуличної активності праворадикалів;
- визначати найбільш помітних акторів серед організованих ультраправих;
- зрозуміти, які групи людей найчастіше стають жертвами праворадикальної вуличної активності.
Основні поняття
Конфронтації — протестна активність, під час якої вчиняється прямий тиск на людей, але яка не має на меті безпосереднє завдання шкоди людям або майну: блокування, штовханина, захоплення приміщення, перешкоджання проведенню заходу без рукоприкладства тощо.
Насильство — протестна активність, під час якої вчиняються дії з метою завдати безпосередню шкоду людям або майну; окремо варто виділяти насильство проти людей (напади, побиття, бійка, стрілянина, вбивство та ін.) та насильство, спрямоване на пошкодження майна (підпали, знищення майна, вандалізм тощо).
Загальні результати моніторингу
У 2020 році моніторинговою групою «Маркер» було зафіксовано 118 випадків ультраправих конфронтацій та насильства. 37 випадків мали характер конфронтації, а 81 включали елементи насильства — навмисного завдання шкоди людям чи майну (повний список кейсів у додатку до Звіту). 66 випадків насильства були спрямовані проти людей. Додатково до 118 випадків ультраправих конфронтацій та насильства моніторинг зафіксував 11 випадків на ґрунті ненависті, вчинених поза діяльністю ультраправого руху в Україні. Ці 11 кейсів не включені до загальної статистики.
У 2020 році було 14 тижнів, коли моніторинг не зафіксував випадків ультраправих конфронтацій або насильства. В середньому ж на тиждень припадає по 2 таких випадки. Відбулося деяке зростання порівняно з 2019 роком, коли було зафіксовано 100 кейсів ультраправих конфронтацій або насильства. Загалом у 2020-му кількість ультраправих конфронтацій та насильства зросла на 18%.
Однак кількість зафіксованих випадків не просто зросла — відбулися зміни у характері цих кейсів. По-перше, у 2020 році серед усіх випадків конфронтацій та насильства дещо зросла частка насильства — 69% проти 67% у 2019р. По-друге, у зафіксованих випадках з елементами насильства також зросла частка насильства проти людей — 81% проти 79% у 2019 році. У 2020 році із 66 випадків насильства проти людей мінімум у 58 випадках (88%) повідомлялося про постраждалих, загальна кількість яких — 106 (у тому числі 18 правоохоронців). Для порівняння: у 2019 році про постраждалих повідомлялося у 42 випадках насильства проти людей (79%). Іншими словами, загальне річне зростання кількості ультраправих конфронтацій та насильства також супроводжується радикалізацією: зростає кількість ультраправої вуличної активності з елементами насильства, це насильство частіше спрямовується проти людей і частіше закінчується завданням фізичної шкоди людям.
У перші місяці 2020 року кількість зафіксованих кейсів порівняно незначна. Це пов’язано з карантинними заходами на території Україні через пандемію COVID-19, які призвели до падіння соціально-політичної активності в умовах невизначеності та обмежень. Загалом за перші п’ять місяців 2020 року моніторинг зафіксував лише 20 кейсів (з них 13 з елементами насильства). Але вже у червні 2020 року відбулося різке зростання ультраправих конфронтацій та насильства, у першу чергу політичного, спрямованого проти опозиційний партій, яких ультраправі звинувачують у проросійській позиції та сепаратизмі.
Найбільше ультраправих конфронтацій та насильства було зафіксовано у літні місяці 2020 року — нетипова ситуація для України, оскільки літо зазвичай характеризується затишшям вуличної активності. Загалом улітку повідомлялося про 56 кейсів (23 — в червні, 14 — у липні та 19 — у серпні), 39 з яких мали ознаки насильства. Для порівняння: у літні місяці 2019 року моніторинг зафіксував лише 20 випадків. У червні 2020 року було зафіксовано абсолютний місячний рекорд ультраправого насильства за весь період моніторингу: 17 випадків, 15 з яких мали на меті завдати шкоду людям. У 8 випадках ультраправого насильства проти людей у червні 2020 року жертвами стали активіст_ки Партії Шарія, проти яких радикали оголосили «сафарі». Продовжилось воно і у наступні місяці (докладніше про це нижче).
Більшість випадків ультраправих конфронтацій та насильства у 2020 році припадало на Київ, де було зафіксовано 47 кейсів. Значна кількість випадків відбулися в Харкові (15), Херсоні (7), Одесі (7), Львові (5), Миколаєві (4), Дніпрі, Вінниці та Маріуполі (по 3 випадки). По 2 епізоди зафіксовано у Житомирі, Хмельницькому, Нікополі, Черкасах. По одному випадку сталося у Бердянську, Березному, Дергачах, Івано-Франківську, Конотопі, Краматорську, Кременчуку, Кремінній, Люботині, Полтаві, Рубіжному, Ужгороді, Запоріжжі, Жмеринці, селі Пийтерфолво (Закарпатської області) та одній невідомій локації.
У 58 зі 118 зафіксованих випадків ультраправих конфронтацій та насильства у 2020 році повідомлялося про участь конкретних ультраправих партій, організацій, груп або їхніх окремих представників. Водночас у 60 кейсах мова йде або про неідентифіковані ультраправі організації, або про дії, які чинилися за попередньою змовою кількох людей, котрі можуть не належати до конкретних організацій, але вписують свої вчинки в рамки організованого ультраправого руху. Наприклад, не можна з упевненістю сказати, що всі напади, які відбулися в рамках кампанії політичного насильства, відбулися за участі організованих ультраправих груп. Але у тих випадках, де винуватців було затримано або ідентифіковано, мова йшла переважно про ультраправих.
Крім тих випадків, де винуватців було ідентифіковано як ультраправих, до статистики моніторингу також включені кейси, у яких додаткова інформація вказує на участь представників ультраправого руху і його симпатиків (характер нападу, символіка, риторика тощо). Ще 11 випадків насильства або конфронтацій у 2020 році хоч і були вчинені з мотивів ненависті, але прив’язки до діяльності організованого ультраправого руху в Україні не мали. Ці випадки не включені до загальної статистики моніторингу.
У тих випадках, де повідомлялося про участь конкретних партій, організацій чи груп, найчастіше брав участь «Національний корпус»: 23 кейси, з них 16 насильницьких, 15 проти людей. На другому місці «Традиція і порядок»: 17 випадків, з яких 10 насильство, у тому числі 9 проти людей. В активностях цих двох «лідерів» вуличних конфронтацій та насильства простежується чітка спеціалізація. Якщо «Нацкорпус» переважно провадить діяльність проти політиків чи політичних партій (16 кейсів), то «Традиція і порядок» переважно воює з ЛГБТ+ та феміністками (11 кейсів), лівими / антифашистськими активіст_ками (5 кейсів) та молодими людьми «неформальної» зовнішності (3 кейси).
По 4 кейси припадає на: «Національний спротив» (усі насильницькі, 3 проти людей), «Правий сектор» (з них 3 насильницькі, проти людей), «Едельвейс» (з них 2 насильницькі, проти людей), С14 (з них 2 насильницькі, проти людей), ветеранів «Азову» (всі насильницькі, проти людей). По 3 — на «Муніципальну варту» (з них 2 насильницькі, проти людей), «Національні дружини» (з них 2 насильницькі, проти людей), «Центурію» (з них 2 насильницькі, 1 проти людей), «Фрайкор» (усі насильницькі, 2 проти людей). По 2 кейси на рахунку: «Братства» (обидва насильницькі, проти людей), «Сокола» (обидва насильницькі, проти людей), «Свободи» (з них один насильницький, проти людей). Ще в одному випадку повідомлялося про участь організації «Невідомий патріот» (насильство проти людей), а в іншому — «Карпатської Січі» (насильство проти людей).
Політичне «сафарі»
Усього за 2020 рік було зафіксовано 51 випадок ультраправих конфронтацій та насильства, спрямованих проти політичних партій чи їх окремих представни_ць. Для порівняння: у 2019 році відбулося лише 19 таких випадків. Іншими словами, кількість ультраправого політичного насильства у 2020 році зросла в 2,7 раза. Із 51 зафіксованого випадку у 2020 році 18 мали характер конфронтацій, а 33 містили елементи насильства, яке у 24 випадках було спрямоване проти людей. Зростання політичних конфронтацій та насильства переважно припало на оголошену ультраправими кампанію політичного насильства проти опозиційних партій, яких вони звинувачують у проросійській позиції та сепаратизмі.
Кампанія політичного насильства розпочалася у червні 2020 року та була ініційована «Національним корпусом». Найбільшого розмаху вона набула під час передвиборчих перегонів. У випадках, де було ідентифіковано учасників політичних конфронтацій та насильства, переважно повідомлялося про участь саме членів «Нацкорпусу» (16 кейсів, 10 з них — насильство проти людей). Поза тим, в окремих кейсах політичних конфронтацій та насильства повідомлялося про участь представників інших організацій «азовського руху» («Нацдружини», «Центурія», ветерани полку «Азов»), а також С14, «Соколу», «Правого сектору», «Едельвейсу», «Муніципальної варти», «Свободи».
Ситуація загострилася після акції 17 червня 2020 року в Києві, на якій Партія Шарія вимагала розслідувати напади на її членів. «Національний корпус», С14, «Демсокира» та «Сокіл» організували контрзахід, під час якого ініціювали сутички, закидали опонентів яйцями, використовували димові шашки та сльозогінний газ. Поліція затримала 15 осіб. Згодом у метро сталося кілька сутичок між учасниками акції та ультраправими, у результаті якої постраждали обидві сторони. Після акції в соціальних мережах ультраправі оголосили «сафарі», закликаючи до нападів на прихильників Партії Шарія та навіть обіцяли за це грошову винагороду.
24 червня відбулися одразу 3 напади. У Житомирі ветеран полку «Азов» прийшов до офісу Партії Шарія та побив голову місцевого осередку. В Черкасах невідомі з використанням молотків та газових балончиків також напали на голову осередку партії та його дружину, а також побили ще одного партійного активіста. Того ж дня було здійснено напад на голову харківського осередку Микиту Роженка. Його побили бейсбольними битами, після чого Микиту було доставлено до лікарні у важкому стані. Перед нападом він отримав погрози від «Національного корпусу».
Конфронтації та насильство з боку ультраправих проти представників Партії Шарія відбувалися аж до завершення місцевих виборів наприкінці жовтня. Основними жертвами нападів ставали люди на агітаційних точках партії. В одному з останніх нападів, що трапився 18 жовтня у Києві, одним з нападників виявився член «Муніципальної охорони».
У 3 кейсах політичного насильства був застосований сльозогінний газ, у 6 випадках повідомлялося про побиття або бійку, а в 7 випадках — про побиття та використання сльозогінного газу або зеленки. Мінімум у 2 випадках насильства проти людей була використана також піротехніка, а в 3 випадках — бити, молотки чи арматура. У 2 випадках ультраправого політичного насильства повідомлялося також про стрілянину, а в одному випадку була використана граната.
27 серпня на трасі Київ — Харків поблизу Люботина члени «Національного корпусу» та «Азову» напали на автобус із представниками організації «Патріоти — за життя». Тоді у хід пішла травматична та холодна зброя, 4 людей було госпіталізовано, а 15 нападників – затримано.
Напередодні виборів жертвами кампанії політичного насильства також стали й інші опозиційні партії, яких ультраправі звинувачують у проросійській позиції та сепаратизмі, зокрема «Опозиційна платформа — За життя», «Наш край» та окремі політики. Однак, за винятком нападів на організацію «Патріоти — за життя», проти цих партій ультраправі зазвичай вдавалися до конфронтацій (наприклад, зривання заходів, псування білбордів) чи завдання матеріальної шкоди (наприклад, напади на офіси), переважно не нападаючи на представни_ць партій чи їхніх прихильни_ць.
Загалом у 2020 році відбулося 9 нападів на політичні партії, які мали на меті пошкодження майна і не мали на меті зашкодити людям. Серед них підпал, знищення агітаційних наметів з використанням ножів, пошкодження офісів політичних партій тощо. Так, 26 серпня фасад харківського офісу ОПЗЖ був пошкоджений та обмальований неонацистською символікою: свастикою, кельтським хрестом та літерами «SS».
У 2020 році відбулося 18 ультраправих конфронтацій, спрямованих проти політиків та політичних партій. Серед них: обмальовування агітаційних білбордів або офісів партій, перешкоджання проведенню партійних заходів, що нерідко супроводжувалась штовханиною. До прикладу, 30 червня у Харкові члени «Нацкорпусу» закидали яйцями прибічників Шарія, а 24 серпня в Одесі влаштували сутичку з журналістами та місцевими депутатами від ОПЗЖ. 10 жовтня автопробіг, ініційований Партією Шарія у Вінниці, блокували і місцеві ультраправі з «Едельвейсу» та «Центурії».
Окрім наведених подій та цифр, у 2020 році було додатково зафіксовано ще значну кількість сумнівних випадків конфронтацій та насильства проти політиків чи політичних партій, які не були включені у статистику. У цих випадках було недостатньо підстав або даних, щоб впевнено стверджувати про причетність ультраправого руху чи його симпатиків і включити ці випадки до розрахунків. Серед них: 34 випадки насильства (2 з них проти людей) та 59 випадків конфронтацій проти політиків чи політичних партій. Хоча ці кейси не потрапили у статистику моніторингу, можна припустити, що принаймні частина з них також були проявами ультраправої вуличної активності у політичному полі. Іншими словами, проблема ультраправих політичних конфронтацій та насильства, ймовірно, є навіть більшою, ніж окреслено вище. У цілому, дані моніторингу дають змогу говорити про безпрецедентну (після 2014 року) радикалізацію політичного протистояння, де ультраправі актори систематично перешкоджають діяльності інших політичних акторів та становлять для них фізичну загрозу. Таким чином ультраправі використовують вуличне насильство для впливу на політичну дискусію та представництво, що становить не лише безпосередню загрозу для учасни_ць політичного процесу, але й може призвести до подальшої легітимізації насильства та радикалізації політичної боротьби в Україні.
Ідеологічні війни
На другому місці за кількістю кейсів ультраправих конфронтацій та насильства є вулична активність, спрямована проти «традиційних» ідеологічних опонент_ок: ЛГБТ+ і феміністок, лівих активіст_ок та антифашист_ок. У 2020 році було зафіксовано 25 випадків ультраправого насильства та конфронтацій проти ЛГБТ+ та феміністок (з них 17 насильницьких, 14 проти людей) — дещо більше, ніж у 2019 році, коли було зафіксовано 23 кейси. У 10 випадках дії ультраправих були спрямовані проти лівих / антифашистських активіст_ок (6 насильницьких, 5 проти людей) — у 2019 році було зафіксовано 4 таких кейси. Також у 2020 році повідомлялося про 14 випадків ультраправої агресії проти «неформальної» молоді (13 насильницьких, усі проти людей), зокрема з гомофобними мотивами.
Як і минулого року, не обійшлося без конфліктів під час важливих для феміністичного та ЛГБТ+ руху публічних подій. У Києві напали на 6 учасниць маршу на 8 березня, що поверталися з акції. А в Одесі 30 серпня члени «Традиції та порядку» зірвали проведення ОдесаПрайду. У результаті нападу постраждало 9 людей.
Відбулися напади і на приміщення. 17 лютого у Києві невідомі підклали вибухівку під офіс організації «100% життя» (раніше — Всеукраїнська мережа ЛЖВ). У результаті вибуху ніхто не постраждав, але було пошкоджено двері. Невідомі залишили на місці злочину напис, у якому критикували законопроєкт про ознайомлення підлітків із медичною інформацією, а організація «Чорний блок» писала про напад у своєму телеграм-каналі та погрожувала журналістам, які висвітлювали інцидент. Мінімум 5 разів за рік зазнавав нападів харківський ПрайдХаб. А 6 грудня у Києві «Муніципальна Варта», зламавши двері, увірвалася у клуб «Отель» та застосувала сльозогінний газ проти двох присутніх там людей. Члени «Варти» вживали щодо них гомофобні образи. На місті була присутня поліція, але нападу на клуб не заважала.
Мінімум 10 кейсів, спрямованих проти «неформальної» молоді у 2020 році, відбулися на київському Подолі (з них 9 — насильницьких), а частина з них мала гомофобні або расистські мотиви. Так, 19 червня відбулося одразу два напади. Спочатку трьох неповнолітніх дівчат атакували під час «агітаційного рейду» члени «Традиції і порядку» та кількох інших правих організацій. Перед нападом дівчат запитали, чи належать вони до спільноти ЛГБТ. Того ж дня ультраправі напали на групу підлітків із пірсингом та фарбованим волоссям. Їх били та змушували вголос читати гомофобні листівки. Про масове побиття молодих людей повідомлялося також 20 вересня та 10 жовтня. 15 грудня невідомі неонацисти атакували 2 хлопців та завдали їм тяжких травм (використовуючи сльозогінний газ та «розочки»). Нападники вигукували «Слава білій расі!», «Слава Київській Русі!», «Гоміки!». В цих випадках поліція переважно не втручалася.
3 кейси ультраправих конфронтацій та насильства, спрямованих проти лівих / антифашистських активіст_ок, були зафіксовані 19 січня 2020 року в Києві, коли у столиці відбувалася традиційна антифашистська акція. Її учасни_ць атакували учасники контракції, кидаючи петарди та яйця. У контракції брали участь представники організацій «Традиція і порядок» і «Національний спротив», 11 із них було затримано. Після акції ультраправі прийшли під будівлю офісу фонду ім. Рози Люксембург, викрали табличку біля входу та залишили на дверях напис «Сепаратисти», а також логотипи «Традиції і порядку» і «Національного спротиву». Також учасники контракції штовхали та погрожували випадковому перехожому, бо підозрювали, що він належить до антифашистів.
Окрім цього, у 2020 році відбулися також точкові напади на окремих активіст_ок. 19 червня у Києві невідомі напали на і облили томатним соком дівчину, яка дотримується антифашистських поглядів. Про напад писав ультраправий телеграм-канал. А у Львові двічі нападали на антифашиста та екоактивіста. Місцеві ультраправі 12 липня чатували на нього на вулиці і побили, а також напали з битами 19 листопада. Варто додати, що черговий напад на активіста стався 19 січня 2021 року — цього разу з використанням сльозогінного газу, молотків та ножів.
Організовані та неорганізовані дії на ґрунті етнічної ненависті
Із 118 випадків ультраправих конфронтацій і насильства, зафіксованих у 2020 році, 6 випадків стосувалися етнічних меншин та мігрантів (з них 4 кейсів насильства, 1 проти людей). Окрім цього, у поле зору моніторингу потрапило ще 9 кейсів на ґрунті ненависті проти етнічних меншин і мігрантів, які, ймовірно, відбулися поза діяльністю ультраправого руху, а тому не були включені у загальну статистику моніторингу (з них 7 кейсів насильства, 6 проти людей).
Із 6 кейсів, спрямованих проти етнічних менших та мігрантів, які потрапили у статистику моніторингу діяльності ультраправого руху, 3 кейси відбулися на ґрунті антисемітизму (з них 2 насильницьких з метою пошкодження майна). Ще 7 випадків на ґрунті антисемітизму відбулися на ґрунті ненависті, але, ймовірно, поза діяльністю ультраправого руху (з них 5 насильницьких, з яких 4 проти людей).
3 кейси (які не ввійшли в загальну статистику моніторингу) було зафіксовано в Умані. 12 січня відбулася конфронтація між прочанами-хасидами та місцевими мешканцями біля могили ребе Нахмана. Деякі джерела повідомляли про насильство, однак правоохоронці його заперечували. 28 серпня відбулися сутички між хасидами та місцевими жителями, останні не хотіли допускати хасидів до синагоги. Поліція відкрила кримінальне провадження. Вже за кілька днів, 31 серпня, четверо місцевих жителів напали на хасида та побили його. Поліція відкрила кримінальне провадження.
Серед організованих нападів на ґрунті антисемітизму варто згадати спробу підпалу синагоги у Херсоні, яка трапилася 20 квітня. Тоді невідомий кинув на поріг синагоги пляшку з легкозаймистою рідиною. Згодом СБУ повідомила про затримання двох чоловіків, які сповідували нацистську ідеологію і так «відзначали» день народження Адольфа Гітлера, а також планували подальші напади.
Схожі події відбулися 25 червня в Одесі, коли двоє людей намагалися підпалити мечеть напередодні Дня кримськотатарського прапору. СБУ затримала нападників і назвала їх учасниками неонацистської організації. Також слідчі СБУ заявили, що в координації дій неонацистів підозрюють представників спецслужб Російської Федерації.
Також у 2020 році було зафіксовано 2 напади на ромів. Один із них потрапив у статистику моніторингу діяльності ультраправих, а інший не увійшов до загальної статистики. 29 квітня у Києві невідомі прийшли до намету ромів, у якому перебувала вагітна жінка та її чоловік. Нападники розпилювали сльозогінний газ, побили чоловіка дошкою від паркану та спалили намет. Поліція розпочала кримінальне провадження за ч. 2 ст. 161 Кримінального кодексу України. Також 27 серпня в смт Андріївка (Харківської області) місцеві жителі намагались виселити ромів, погрожували їм, а також закидали помешкання яйцями та камінням. Нікого не затримали, постраждалих евакуювали правоохоронці.
Загалом можна стверджувати, що прояви конфронтацій та насильства проти етнічних меншин, мігрантів, а також на ґрунті антисемітизму в Україні не мають системного характеру. Однак час від часу відбуваються як організовані, так і неорганізовані прояви нетерпимості, які виливаються у насильство, спрямоване проти людей. А ксенофобська і, в першу чергу, антиромська риторика активно використовується представниками ультраправих організацій для розпалювання національної ворожнечі.
Висновки
Від початку моніторингу (жовтень 2018 року) конфронтації та насильство з боку ультраправих лише в окремих випадках спрямовані проти етнічних меншин та мігрантів. Така динаміка, однак, не має вводити в оману щодо загрози, яку ультраправий рух становить для інших груп людей та для демократичних процесів в українському суспільстві.
Ультраправі конфронтації і насильство в політичних та ідеологічних процесах зумовлені фактичною монополією ультраправих на вуличне насильство, бездіяльністю, а часом потуранням з боку правоохоронної системи. Спроби зачищення політичного та ідеологічного поля в Україні та виключення частини учасни_ць ідеологічної дискусії методами конфронтацій та ультраправого насильства супроводжуються вибірковим замовчуванням проблеми у ЗМІ та значною частиною громадянського суспільства. Якщо випадки антисемітизму та напади на ЛГБТ+ активіст_ок широко засуджуються, то політичне насильство часто залишається поза увагою профільних громадських організацій, а жертви та нападники урівнюються між собою. Подібна вибірковість виправдовується особистими політичними та ідеологічними симпатіями / антипатіями, зовнішніми факторами, «несуттєвістю» окреслених проблем. Також спостерігається поступова інфільтрація ультраправих до інститутів громадянського суспільства, мімікрія під правозахисників та легітимація через бюджетну фінансову підтримку чи включення до муніципальних силових структур.
Тим часом ультраправа вулична активність радикалізується, що може призвести до загальної радикалізації як мінімум політичної сцени в Україні. В умовах війни, пандемії та соціально-економічної кризи така радикалізація та легітимізація насильницьких методів політичної боротьби породжує додаткові неілюзорні загрози для перспектив стабілізації та демократичного розвитку країни.
З повною версією звіту ви можете ознайомитись за посиланням.