Помітну роль в українському ультраправому русі відіграють російські нацисти, хоча Україна перебуває у стані військового конфлікту з Росією. «Маркер» поговорив з експертами в галузі ультраправого екстремізму: журналістами, дослідниками та активістами антифашистського руху — і з’ясував, хто з російських нацистів і чому втік до України.
Великий розкол
Події 2014 року — Євромайдан та подальші збройні дії на сході України — призвели до розділення російських ультраправих. Імперці та російські націоналісти обрали бік самопроголошених республік Донбасу, тоді як їхні колишні побратими — радикальні нацисти — пішли воювати на боці України.
«Простого поділу не було: розкол відбувся і всередині багатьох організацій, тобто особисті вподобання відігравали не меншу роль, ніж загальні принципи. Фокус у тому, як бачити цей конфлікт. Якщо це війна росіян та українців як двох народів чи російського народу та якихось самозванців-сепаратистів на околиці, то треба бути за росіян, звісно. Якщо ж вважати, що ніякого розділення немає, що це все — частини одного народу, а вороги — це Захід, ЗОҐ (“Сіоністський окупаційний уряд” — прим. ред.), “чорні” тощо, то ця війна — шкідливе братовбивство. І далі треба або самоусунутись від неї (що теж тоді було популярним, поділ-то був не надвоє!), або вибрати ту сторону, де більше шансів просувати свої ідеї. А це — Україна, де легальні та порівняно впливові “Азов” та “Правий сектор” (на момент початку конфлікту — прим. ред.). Не дивно, що серед тих, хто обрали сторону Києва, — переважно радикальні расисти і неонаці, хоч і не тільки», — розповів «Маркеру» Олександр Верховський, директор російського аналітичного центру «Сова», який з 2002 року проводить моніторинг ультраправої активності в Росії.
Обличчям Новоросії став відкритий нацист Олексій Мільчаков. Уродженець Санкт-Петербурга, любитель символіки Третього Рейху, він прославився тим, що у 2011 році вбив цуценя, обезголовив його, засмажив і з’їв. Фотографії він опублікував на своїй сторінці «ВКонтакті». Через три роки Мільчаков вирушив воювати на Донбас, де очолив розвідувально-диверсійний підрозділ «Русич», що переважно складався з нацистів.
«Не всі з нацистів обрали Україну. На протилежному боці ми побачили людей з абсолютно тієї ж тусовки, наприклад Мільчакова і Яна Петровського. Судячи з Мільчакова, це люди, які протягом 2013–2014 років вирішували, з якого боку вони перебуватимуть у цьому конфлікті. Мільчаков приїжджав на Майдан і спілкувався з друзями, які залишилися в Україні та влилися до “Азову”. Мільчаков вирішив залишитися з російського, імперського боку», — розповів «Маркеру» Леонід Рагозін, незалежний журналіст, який базується у Ризі.
На думку експерта, вибір сторони у цьому конфлікті став для нацистів справою смаку. «У 2015 році на радіо “Азову” була тривала дискусія з Мільчаковим та неонацистом з Кірова Денисом Віхорєвим, який опинився в Україні та зв’язався з нацистською організацією WotanJugend (яка також перебралася до Києва — прим. ред.). Це була двогодинна бесіда академічного характеру, вкрай поважна, де люди, які перебувають по обидва боки фронту, обговорювали, де має бути російський націоналіст. Кожен доводив свою правоту. Віхорєв казав про те, що в Росії русофобський комуністичний режим, а Мільчаков — що з російського боку є щось ближче до їхніх юнацьких ідеалів, до рейху в якійсь формі. Це чисто смакові речі, навіть коли йдеться про геополітику», — стверджує Рагозін.
Музика, футбол і щурячі стежки
Масова втеча російських націоналістів до України була б неможлива без існування нацистської міжнародної мережі, яка сформувалася на пострадянському просторі по осі Україна — Білорусь — Росія задовго до подій 2014 року. Вона трималась двох субкультурних елементах, які й досі відіграють важливу роль в організації ультраправої інфраструктури: футбол та концерти.
«Я б не дуже сильно розділяв російських та українських нацистів, бо це спільне середовище, яке до Майдану абсолютно вільно мігрувало через кордон та обмінювалося ідеями. Наприклад, Олена Семеняка з “азовського руху” спілкувалася з дугінцями та була присутня на семінарах Дугіна у Підмосков’ї. Щодо безпосередньо нацистів, то до Майдану було дуже багато взаємних переміщень, які були здебільшого пов’язані з концертами ультраправих гуртів або з футбольними матчами. У навколофутбольному середовищі дуже важливим є партнерство між уболівальниками українських та російських команд, які завжди були в парі. Це ЦСКА-Київ та ЦСКА-Москва, а також “Металіст Харків” та московський “Спартак”. Тобто ті фанатські неонацистські угруповання, які існували в Росії, як правило, мали свою пару в Україні і протистояли таким самим фанатським російсько-українським парам», — зазначив Леонід Рагозін.
Участь у фанатських угрупованнях традиційно є інструментом рекрутингу для ультраправих. В Україні одним із лідерів цієї субкультури став російський нацист Денис Капустін, який переїхав сюди з Росії у 2017 році. З ним також пов’язаний спортивний аспект нацистської інфраструктури: бойові мистецтва, клуби ММА, турніри з рукопашних боїв, бренд одягу White Rex, який Капустін намагається останнім часом перезапустити.
За словами Рагозіна, Олена Семеняка та Денис Капустін є важливими у плані інтеграції українського та російського нацизму в ширший пан’європейський нацистський рух. «Капустин скрізь відомий, він часто переміщається між країнами. Він привносить у Київ культуру, яка не була притаманна раніше російським та українським нацистам, але яка розвивалася незалежно від них у Європі», — зазначив співрозмовник «Маркеру».
«Щодо концертів, то здебільшого це були виїзди російських нацистських гуртів. Наприклад, якщо ви подивитеся на історію такого російсько-українського гурту, як “Молот Гітлера” (М8Л8ТХ, або M8l8th, фронтмен Олексій Льовкін, лідер руху WotanJugend — прим. ред.) або вивчите історію концертів будь-якого нацистського гурту, що існував у пізні нульові або на початку десятих, то побачите там переміщення між Росією та Україною, концерти в Україні, особливо в Харкові. Коли спілкуєшся із самими нацистами, то з’ясовуєш, що вони часто їздили по цих концертах. Як приклад можу навести Романа Желєзнова (псевдо “Зухель” — прим. ред.), з яким я розмовляв. Він стверджував, що не є футбольним фанатом, а його спілкування з українцями було пов’язане якраз із музичним середовищем та виїздами на концерти до Харкова, де згодом у зародковому вигляді утворився “азовський рух” під назвою “Чорні чоловічки”. Російські нацисти від початку грали там ключову роль», — упевнений Леонід Рагозін.
Україну в новій іпостасі — як укриття від правоохоронних органів — першими відкрили бойовики російського ультраправого терористичного угруповання БОРН (Бойова організація російських націоналістів), які скоїли 11 вбивств у Росії. У 2009 році в Україну втік нацист Олександр Парінов, який убив антифашиста. Парінов досі не покараний за свої злочини. За даними ЗМІ, зараз він перебуває у навколоазовських колах.
Російські антифашисти стежать за переміщеннями найбільш одіозних бойовиків. Найвідоміша фотографія кілера БОРНу Олексія Коршунова була зроблена 24 листопада 2008 року членом антифашистського руху. Він чатував на свою жертву — адвоката Станіслава Маркелова — з пістолетом, але антифашисти його сполохали. Через два роки він застрелив федерального суддю Едуарда Чувашова, який докучав ультраправим своїми жорсткими вироками у справах банд наці-скінхедів. Коршунов утік до України, де його прихистив нацист із Києва з псевдо Моня. Маркелова вбили у 2009 році члени БОРНу Нікіта Тіхонов і Євгенія Хасіс.
«Тіхонов і Хасіс тусувалися на Західній Україні якийсь час, їхній соратник “Румун” переховувався в Україні з середини нульових років, а колишній прапорщик ФСБ Олексій Коршунов з їхньої ж банди комічно розплескався від власної гранати у 2011 році під час пробіжки у Запоріжжі. При цьому не можна сказати, що вітчизняні (російські — прим. ред.) ультраправі були від початку молодшими братами стосовно українських у цій колаборації: незважаючи на свою масовість та акції прямої дії, крові на руках українських нацистів було незрівнянно менше», — заявив « Маркеру» московський антифашист Іван Красний.
«Приїздіть в Україну, тут можна все!»
Канадський журналіст, автор Bellingcat Майкл Колборн пише книгу про “азовський рух”, яка вийде в січні 2022 року. Колборн особисто знайомий із героями свого дослідження: у листопаді 2018 року ультраправі побили його на акції за права транс-людей у центрі Києва.
«Наразі головна причина переїзду російських нацистів в Україну — їхнє бажання втекти від поточної політичної ситуації на батьківщині. Путінський режим — невеликий фанат ультраправих і не потребує їх (раніше Адміністрація президента курувала діяльність “Націонал-соціалістичного товариства” (НСО) та ідеолога БОРНу Іллі Горячова, який отримав довічний термін — прим. ред). За цих обставин вони почали усвідомлювати, що Україна є набагато більш підхожою країною для ультраправих екстремістів. По-перше, вона зовсім поряд. По-друге, вони з нею знайомі через старі зв’язки між ультраправими сценами України, Білорусі та Росії. По-третє, вони розцінюють Україну як місце, де можуть вільно висловлювати свої погляди. Звичайно, такі люди, як “Боцман”, які проводять кампанії вербування під гаслом “Приїздіть в Україну, тут круто і можна робити все!” трохи перебільшують, бо навіть в Україні є межі для нацистів. Однак тут вони можуть діяти відкрито, про що раніше могли лише мріяти. Бачачи те, що вони сприймають як відсутність можливостей у Росії, бачачи, що у них можуть бути проблеми з владою в Росії, у якийсь момент російські нацисти вирішують: “До біса, я їду в Україну!”» — пояснив «Маркеру» Майкл Колборн.
Секрет привабливості України для іноземних нацистів полягає також у можливості реалізувати схильність до насильства, яке перебуває в центрі ультраправої ідеї.
«Для ультраправих конфлікт є значною мірою сенсом існування. Йдеться про людей, які просто зацікавлені у конфлікті, тому їм значною мірою все одно, з якого боку воювати — з українського чи з російського. Через те що російські нацисти вважали себе опозиційно налаштованими до путінського режиму, багато хто вибрав Україну. Вони називають ворогом путінський режим і за мету ставлять звільнення Росії від режиму, який просто не вважають російським (русским — прим. ред.)», — стверджує Леонід Рагозін.
Після початку війни у 2014 році та утворення батальйону «Азов» ультраправі іноземці, особливо з Росії, зрозуміли, що в Україні роль ультраправих та їхня позиція в суспільстві змінилася: вони перестали зазнавати критики і контролю з боку суспільства і навіть набули якогось героїчного ореолу. Таким чином, в Україні було створено відкрите середовище для ультраправих з усього світу, і нацисти з різних організацій поквапилися з цього скористатися. На початку — добровольцями на фронті, а потім в «Азові» набратися досвіду у вибудовуванні організаційної мережі.
«Багато ультраправих іноземців досі мають ілюзії щодо України. Вони думають, що будь-який нацист може приїхати сюди, потусуватися, відкрито демонструвати свою політичну позицію, чого він не може дозволити собі вдома, а потім магічним чином опиниться на фронті. У 2017–2019 роках “Нацкорпус” активно розвивав міжнародні зв’язки. Я бачив усіх цих німців, росіян, шведів, американців, хорватів, які приїжджали сюди і захоплювалися: “Круто, ви можете стільки всього робити, і вам це сходить з рук!”. Це певною мірою правда, що, звісно, є проблемою, однак вони мають спотворене уявлення, що ситуація 2014–2015 років чинна досі. Вони з повагою дивляться на Україну та “Азов”, хоча насправді масштаби досягнень “Азову” сильно перебільшені. Це пуста реклама, суміш міфу та реальності», — наголосив Колборн.
Чимало до створення цього міфу доклалися і самі члени «азовського руху», активно запрошуючи західних ультраправих відвідати Україну. У зв’язку з тим що багато ультраправих організацій в Європі орієнтуються на Росію, члени «Нацкорпусу» докладають зусиль, щоб переконати колег почати підтримувати Україну.
Фюрер «Боцман» і mafia state
Батальйон «Азов» (а нині полк Національної гвардії України «Азов») було створено у 2014 році на основі добровольців, членів ультраправої організації Соціал-національна асамблея. Згодом чисельність «Азову» зросла, а також змінилися його роль та позиція. На базі «Азову» у 2015 році було створено громадську організацію «Громадянський корпус “Азов”», а у 2016 році — повноцінну політичну партію «Національний корпус». «Азовський рух» перебуває в центрі ультраправого руху в Україні, впевнені експерти.
«Завдяки Майдану з’явилися стійкі українські патріотичні структури, які переважно є російськомовними. А найяскравіша з них — “азовський рух”, створений людьми з Харкова, тобто людьми від початку російськомовними. І в ньому нацисти, які приїхали з Росії, відіграють дуже важливу роль: як ідеологічну — у випадку з Олексієм Льовкіним з WotanJugend та частково з “Боцманом”, так і економічну — у цьому випадку постать “Боцмана” як головного капіталіста “азовського руху” виходить на передній план. Тут він відіграє таку ж роль, яку грав у білоруському РНЄ (“Російська національна єдність” — прим. ред.) та російському НСО (“Націонал-соціалістичне товариство” — прим. ред). Я сказав би, що центральною фігурою є Сергій Коротких, а всі інші мають вторинне значення», — зазначив Леонід Рагозін.
Після розгрому НСО «Боцман» втік до України та потрапив у склад батальйону «Азов» як інструктор, а потім і командир розвідроти. Буквально за кілька місяців він отримав паспорт із рук тодішнього президента Петра Порошенка. В Україні «Боцман» знайшов могутнього покровителя в особі міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та розбагатів.
Багато в чому це йому вдалося за рахунок ефективного нетворкінгу. На думку Колборна, «Боцман» побудував мережу з лояльних до нього людей, афілійованих з ультраправим рухом. «З того часу як я почав писати про “Азов” три роки тому, роль “Боцмана” та його діяльність суттєво змінилася. Я помітив, як упродовж 2020–2021 років такі люди, як Олексій Льовкін, були інтегровані в орбіту “Боцмана”. Він оточує себе командою з російських нацистів, які ховаються в Україні, як-от Михайло Шаланкевич», — зазначив канадський журналіст.
«Боцман» має зловісну репутацію: з ним пов’язують гучні вбивства — журналіста Павла Шеремета та іншого лідера «Азову» Ярослава Бабича, а також рекет, викрадення людей, пограбування та контрабанду. У серпні 2021 року Слідчий комітет Росії звинуватив Коротких у серії вбивств за мотивами національної ненависті та заочно заарештував його, проте «Боцман» так і не відповів за свої дії перед законом. Леонід Рагозін використовує для опису безкарності нацистів, які отримали імунітет від судового переслідування, термін mafia state. У своїй книзі Майкл Колборн також описує ультраправих в Україні як мафію:
«“Азов” — це велика і могутня сім’я. Якщо ви хочете займатися бізнесом, вам потрібно якось координувати свої дії з нею, а це означає підпадати під її вплив. Якщо ви ультраправий і хочете діяти у власній ніші, то все одно мусите брати до уваги “Азов”. Якщо ви ультраправий і хочете опонувати “Азову”, то неодмінно програєте.
У пострадянському світі організована злочинність та олігархи діють на одній сцені. Можливо, зв’язки ультраправих в Україні з цими групами тимчасові та швидкоплинні. Наприклад, вони виступають як піхота, охорона або головорізи-найманці. Очевидно, що російських нацистів в Україні підтримує якась сила, яка і дає їм гроші, однак це непрозорий зв’язок, це вікно з опущеною шторою. Нам хочеться підійти до нього і подивитися; можливо, ми побачимо якісь тіні, які крадуться то тут, то там; ми можемо навіть припустити, яким же фігурам вони можуть належати. Але правда в тому, що ми цього не знаємо».
Великий розкол 2.0
Незважаючи на те що «Боцмана» в Україні бояться, у відкрите протистояння з ним вступили колишні соратники з «азовського руху» — київський «Гонор» та новий правий Іван Белецький із Москви, який отримав громадянство України у 2019 році. Він заявив, що «Боцман» може усунути його руками свого кілера — нациста з Воронежа Артема Краснолуцького. А одним із найрезонансніших викриттів «Боцмана» стало відео ветерана АТО, ліберального націоналіста та блогера Валерія Маркуса.
За словами Леоніда Рагозіна, конфлікт між угрупованнями нацистів є відображенням протистояння між силовими структурами України та олігархічними кланами, які використовують ультраправих для фізичного протистояння противникам із проросійського табору.
На думку Колборна, всередині «Азова» також наростають розбіжності, і це може мати набагато серйозніші наслідки. «У 2020–2021 роках “азовський рух” відчув щось на кшталт екзистенційної кризи: “Ок, ми робили це протягом 6–7 років. А що далі? Чи вектор розвитку й надалі визначатиме Білецький та його ’Патріот України’? Чи підемо ми в мейнстрім?” Мої джерела повідомили, що існує тертя між “Боцманом” та командиром “Азову” Андрієм Білецьким. Також усередині руху є люди, які більш нетерплячі і хочуть стати більш жорстокими та не зважати на громадську думку. Наприклад, атакувати членів ЛГБТ+, бити людей, які розпивають алкоголь на вулицях, як це робить Михайло Шаланкевич та його “Альтернатива”. Згодом стане лише гірше. Нинішні лідери старіють — їм 30–40 років, адже є багато молодих активістів — підлітків, яким немає навіть 20. Вони прагнуть радикальних дій. Тоді може статися щось дуже погане», — побоюється Колборн.
Сіра зона для коричневих
Основна хвиля міграції російських нацистів в Україну припала на 2014–2015 роки. Останній гучний випадок стався восени 2020 року, коли в Україну втік соратник «Тесака», член WotanJugend Андрій Чуєнков. За оцінками аналітичного центру «Сова», зараз в Україні перебуває близько 100 ультраправих активістів із Росії. Опитані «Маркером» експерти наводять схожі цифри. Більшість із тих, хто брав участь у бойових діях, покинули схід України після гарячої фази конфлікту.
«Це пішло на спад. Ультраправі росіяни бачать, з якими труднощами стикаються їхні друзі в Україні. Вони багато років не можуть легалізуватися, хоча воювали за Україну і отримали ордени. Багато хто з них не має змоги отримати посвідку на проживання чи українське громадянство», — стверджує Леонід Рагозін.
Один із засновників WotanJugend нацист Іван Міхєєв переїхав до України у 2014 році як політичний біженець. Однак влада відмовила йому у статусі, і він залишився жити у Києві на невизначених умовах. У своїх пригодах він навіть встиг звинуватити колишнього товариша по WotanJugend Олексія Льовкіна, написавши цілу Сагу про Чорну Невдячність. При цьому іншому російському нацисту, члену Misanthropic Division Михайлу Орєшнікову, в 2014 році влада України надала політичний притулок і потім видала паспорт.
«Російські нацисти живуть у сірій зоні. Багато хто з них живе в Україні нелегально, проте їх навряд чи депортують назад. Ветерани “Азову” роками намагаються домогтися закону про громадянство для добровольців. Ультраправий боєць Нікіта Макєєв отримав громадянство України завдяки указу Зеленського. Перед цим йому довелося стрибнути на машину Порошенка. Я не впевнений, що Зеленський готовий до міжнародної реакції, що може виникнути у разі видачі паспорта таким людям, як Льовкін чи Денис Капустін, які навіть не є ветеранами. Ну а російські ветерани “Азову” чекатимуть невизначено довго», — упевнений Майкл Колборн.
За словами Леоніда Рагозіна, політична ситуація навколо конфлікту між Росією та Україною заморозилася, тому статус-кво російських нацистів в Україні залишиться тим самим. І ця ситуація повністю влаштовує владу України — як і становище ультраправих загалом. Відставка міністра внутрішніх справ Арсена Авакова в липні 2021 року могла зрушити політичні процеси в Україні та позбавити нацистів імунітету від судового переслідування, проте силовики зупинились на точкових арештах у серпні та вересні 2021 року.
«Після вбивства голови громадської організації “Білоруський дім в Україні” Віталія Шишова у серпні було відчуття, що СБУ намагається перейти у наступ на “азовський рух”. Прокотилась хвиля арештів дуже важливих персонажів у Харкові, на батьківщині “азовського руху”, що вдарило насамперед по економічній базі руху. Але далі за цим нічого не було, бо всі чекали, що ж буде з “Боцманом”, але з ним нічого не сталося. І це свідчить про його силу та вплив на державні і силові структури в Україні», — упевнений Леонід Рагозін.
Режисер фільму-розслідування «Кредит на вбивство» про подвійне вбивство 2007 року в Росії, ймовірно, вчинене «Боцманом», наприкінці серпня натякнув, що Коротких міг утекти з країни. Ця інформація поки що не була підтверджена чи спростована. Варто зазначити, що «Боцмана» востаннє бачили на публіці 19 серпня. На його каналі в YouTube перестали виходити стріми, хоч телеграм «Боцмана» оновлюється щодня. 10 жовтня «Боцман» опублікував відео зі стрілецького клубу Standfort у Києві, проте коли було записано цей ролик, не вказано.
Майкл Колборн також упевнений, що після відставки Арсена Авакова нічого не зміниться: «Ультраправих змусять відповідати за насильство в окремих випадках — але широкомасштабної кампанії проти них не буде. Жодного розгону ультраправих в Україні не відбудеться».
Російські нацисти, які втекли до України, опинилися у пастці власної ідеї. Шлях назад закритий — там в’язниця. Легалізуватися та отримати громадянство в Україні важко — для цього потрібні зв’язки та заступництво. Реконкіста та визвольна війна так і не трапилася: гаряча фаза конфлікту закінчилася. Російська еміграція, за винятком кількох людей, опинилася в «ролі дешевих найманців, а то й зовсім так званих корисних ідіотів», — із гіркотою зізнається Іван Міхєєв. Таким чином, в умовах тотального потурання з боку влади та відсутності можливості нормально заробляти собі на життя позбавлений звичних соціальних зв’язків і замкнений на чужині російський нацист змушений займатися тим, що у нього виходить найкраще, — насильством і криміналом.