Найбільш поширені питання

Політичні організації, групи чи окремих індивідів, чиї погляди передбачають припустимість систематичного застосування насильства з метою збереження чи посилення дискримінації за гендерною, расовою, етнічною, релігійною ознаками, на підставі громадянства чи сексуальної орієнтації. 

Самі ультраправі можуть як визначати, так і не визначати себе як «ультраправі», користуючись натомість такими визначеннями, як «патріоти», «консерватори», «християни», «традиціоналісти» тощо.

На підставі її програми, публічних заяв та дій її членів як зараз, так і в минулому, або приналежності до більшої ультраправої групи чи організації. Всі ці характеристики необхідно розглядати у комплексі. Організація чи група може не вважатися ультраправою навіть за наявності там людей з ультраправими поглядами, якщо ці люди не становлять більшості членів організації, не є її ядром та не впливають на цілі та методи діяльності.  

Ультраправі конфронтації — ідеологічно та політично мотивована активність ультраправих організацій, груп чи окремих індивідів, що поділяють ультраправі погляди, покликана створити тиск та фізично перешкодити діяльності опонентів. Прикладами можуть бути блокування приміщень, перешкоджання проведенню публічних заходів чи вуличних акцій без застосування насильства.

Ультраправе насильство — ідеологічно та політично мотивована активність ультраправих організацій, груп чи окремих індивідів, що поділяють ультраправі погляди, під час якої вчиняються дії з метою завдання безпосередньої шкоди людям або майну. Ми окремо виділяємо насильство проти людей (напади, побиття, бійка, стрілянина, вбивство та ін.) та насильство, спрямоване на пошкодження майна (підпали, знищення майна, вандалізм тощо).

У статистику потрапляють випадки насильства чи конфронтації, які відповідають двом критеріям:

• вони, ймовірно, вчинені ультраправими організаціями, групами або людьми, чия діяльність вписується в рамки ультраправого рух;
• вони мають ідеологічний мотив або декларовані політичні цілі. 

У статистику не потрапляє побутове насильство чи інші види насильства та конфронтацій, у яких немає ідеологічного або політичного підґрунтя.

У випадках, коли жодна ультраправа організація не взяла на себе відповідальність, приналежність учасників подій до ультраправого руху може встановлюватись за сукупністю додаткових ознак: характер нападу (наприклад, не випадковий, а прицільний напад на конкретну людину чи об’єкт), риторика учасників, наявність специфічної атрибутики, включеність події до ширшої кампанії, поширення інформації на ультраправих пабліках.

Ми включаємо у базу ідеологічне і політичне насильство з боку ультраправого руху, адже межа між ними часто доволі умовна. Наприклад, напади ультраправих на політичних опонентів через їхню ідеологічну позицію — це водночас ідеологічне та політичне насильство. Воно політичне, оскільки відбувається у рамках політичного протистояння, однак за ним можуть стояти також ідеологічні мотиви (нетерпимість до ідеологічних поглядів політичних опонентів). 

Політично мотивоване насильство чи конфронтації з боку представників ультраправого руху можуть бути продиктовані як ідеологічними постулатами, якими керується суб’єкт насильства (наприклад, напади на ґрунті расизму чи гомофобії), так і ширшими міркуваннями стратегічного характеру, які, втім, мають на меті посилення позицій нападника в політичному полі (наприклад, напад на представника опозиційної партії чи блокування публічної події, які дозволить агресору наростити свій політичний капітал). 

Саме тому немає сенсу моніторити лише «чисте» ідеологічно зумовлене насильство, відкидаючи кейси, спрямовані проти політичних партій.

Моніторинг насильницької діяльності організацій і груп окремої частини політичного спектру є поширеною практикою. Наш вибір моніторити діяльність ультраправих  зумовлений науковим інтересом та лівими переконаннями, які визначають місію моніторингового проєкту. Насильство з боку ультраправих часто є насильством на ґрунті ненависті, яке становить загрозу для меншин, вразливих груп населення та демократичного процесу в країні. 

Також поки що в Україні жодна політична партія без ультраправої ідеології, якщо й має силове крило, системно не вдається до застосування насильства як інструменту політичної боротьби. 

Політичні партії також можуть використовувати ультраправих бойовиків у ролі найманих силових структур на більш чи менш регулярній основі. Нас такі випадки цікавлять тією мірою, якою ультраправі структури причетні до процесу прийняття рішень у цій політичній силі, а їхня ідеологія впливає на політичний портрет «великої» партії чи руху. У тих випадках, коли ультраправі виступають у ролі інструмента без очевидної політичної суб’єктності, ми не вважаємо таке насильство ультраправим. 

Загалом ми можемо спостерігати радикалізацію політичної боротьби, в якій насилля стає невід’ємною складовою, про що ми зазначаємо у звітах.

Ні, тільки ті, де були підстави припустити участь ультраправих організацій, груп чи їхніх симпатиків, чия діяльність вписується в рамки діяльності ультраправого руху. Так, у моніторинговий звіт за 2020 рік не потрапили 34 випадки насильства (3 проти людей) та 59 випадків конфронтації.

У багатьох країнах статистику ультраправого насильства та конфронтацій, а також злочинів на ґрунті ненависті ведуть правоохоронні органи. В Україні така статистика відсутня, а мотиви ненависті зазвичай не потрапляють у кваліфікацію справи, навіть якщо постраждалі подають заяву про вчинення злочину.

Через ці обмеження виник метод моніторингу публічних повідомлень для ведення обліку політичних подій (протестів, страйків, нападів тощо), яким користуються соціологи в багатьох країнах світу починаючи з другої половини ХХ століття. Метою такого моніторингу не є і не може бути вичерпна інвентаризація всіх подій з того розряду, який цікавить дослідників — такої мети неможливо було б досягти за допомогою жодної методики. Те, що можуть зробити соціологи, — це розробити методику, яка мінімізувала би типові похибки (відбір бази джерел, розширення її за рахунок соцмереж тощо) і задала би певну базу для відстеження динаміки. Навіть якщо жоден метод не дасть 100% точності, за допомогою ретельно продуманого моніторингу можливо встановити картину, яка буде передавати реальний стан речей у певному наближенні. Накопичення таких даних з часом дозволить робити висновки про реальну динаміку: навіть якщо не всі інциденти потрапляють у моніторинг, зменшення кількості зареєстрованих випадків на 30% протягом року при незмінній методології дасть підстави говорити про співмірні зміни на вулицях.

Повідомлення центральних та регіональних ЗМІ, активістські сайти та соціальні мережі, особисті повідомлення потерпілих. Список джерел моніторингу є умовно відкритим: ми включаємо в базу також повідомлення про кейси з інших джерел, окрім тих, що моніторяться регулярно. Також ми, зокрема, моніторимо ультраправі канали, на яких викладається інформація про напади чи конфронтації. 

Ці джерела мають багато обмежень: не всі випадки потрапляють до медіа, неможливо покрити всі соцмережі, а жертви нападів чи самі ультраправі не мають мотивації повідомляти про всі випадки. Однак незважаючи на ці обмеження, така методологія дає можливість зафіксувати загальні тенденції.

Ні, це лише кількість зафіксованих моніторингом випадків, коли були підстави зарахувати їх до ультраправого насильства чи конфронтацій. Самих таких випадків може бути значно більше. 

Безперечно, дані, отримані за допомогою моніторингу, відображають лише ту частину ультраправої вуличної активності, яка висвітлена у джерелах моніторингу. Однак ці дані збираються систематично, а отже, дозволяють: 

• оцінити масштаби проблеми;
• відстежувати тенденції у поведінці ультраправих;
• відстежувати динаміку конфронтаційної та насильницької вуличної активності праворадикалів; 
• визначати найбільш помітних акторів серед організованих ультраправих;
• зрозуміти, які групи людей найчастіше стають жертвами праворадикальної вуличної активності.

Marker — поки єдина моніторингова група, що досліджує політичне та ідеологічне  насильство та конфронтації ультраправого руху в Україні. Існують інші моніторинги, що фокусують свою увагу на нападах на активістів, журналістів, становищі ЛГБТ+ спільноти, антисемітизмі чи інших злочинах, вчинених на ґрунті ненависті. Фокусом Marker’а ж є саме ультраправий рух, а отже, у базу моніторингу потрапляють саме випадки, які відбулися в рамках діяльності цього руху.

Ні, значна частина випадків насильства чи конфронтацій, спрямованих проти політичних партій чи їхніх представни_ць, часто не висвітлювалась ніде, крім ультраправих телеграм-каналів. Тоді як завдяки добре розвиненій інфраструктурі правозахисних організацій випадки нападів на ґрунті расизму, антисемітизму чи гомофобії регулярно потрапляють у ЗМІ та звіти правозахисників. Реальною причиною великої кількості зафіксованих кейсів, спрямованих проти політичних опонентів, є діяльність ультраправих.

Найменше шансів бути поміченими мають напади на людей, які не належать до політичних партій, будь-яких організацій чи рухів і стали жертвами ультраправих через підозри у їхній приналежності до ЛГБТ+ спільноти чи інших груп, що є традиційними цілями нападів для ультраправих. Інформація про такі випадки також потрапляє до нас від учасників чи свідків цих подій, але системно відслідкувати їх досить важко.

Тому що це не є завданнями моніторингу. Тим не менше, ми готуємо власні журналістські матеріали, хоч вони і не є основною частиною нашої діяльності. Прочитати їх можна у розділі «Статті» на сайті Marker’а. А у розділі «Бібліотека»  можна ознайомитися з підбіркою ґрунтовних журналістських статей, аналітичних матеріалів та звітів про ультраправі рухи в Україні. 

Дослідження підтримує Фонд імені Рози Люксембург в Україні на проєктній основі. Фонд Рози Люксембург є автономною структурою, афілійованою з німецькою парламентською партією «Die Linke» («Ліва»), та фінансується з федерального бюджету Німеччини. Як і решта пʼять політичних фондів Німеччини, відповідно до рішення Федерального конституційного суду ФРН 1986 року Фонд Рози Люксембург статутно, структурно та організаційно не залежить від партії, не працює на партію та не представляє її.  

Рішення щодо включення того чи іншого кейсу у статистику моніторингу приймається членами моніторингової групи на основі визначеної методології. Жодні інші організації чи люди не впливають на прийняття цих рішень.