«Тотальний опір» і бездіяльність. Як ультраправі готуються до війни

Тотальний опір

Титульне фото: телеграм-канал «Тотальний опір»

Війна, якої начебто ніхто не хоче, ніхто не планує, але про яку всі говорять. Так можна охарактеризувати ситуацію навколо можливого повномасштабного конфлікту Росії та України, інформація про який почала активно циркулювати у західних ЗМІ з кінця листопада. Називали навіть конкретні дати початку операції: католицьке Різдво (за версією MI6), яке ми вже пережили, січень-лютий 2022 року (за версією ГУР України). Було опубліковано карту вторгнення (Bild). Але попри апокаліптичні прогнози, дійсно активної підготовки до бойових дій в Україні не спостерігається. Особливо якщо порівнювати ситуацію з аналогічним загостренням у квітні 2021 року. Стосується це й найбільш мілітарно налаштованої частини суспільства — українських ультраправих.

Українські добровольчі батальйони, багато з яких розділяли націоналістичну ідеологію, відіграли важливу роль у перші роки війни на Донбасі. Але вже за кілька років більшість добробатів було розформовано або приєднано до ЗСУ. Автономність зберіг лише Добровольчий український корпус «Правий сектор» (ДУК ПС) та батальйон (а пізніше полк) «Азов», який увійшов до складу Національної гвардії України, але перебував там на особливому рахунку. Але й вони з 2016 року були переважно відведені від лінії зіткнення та підключалися до бойових операцій на фронті лише зрідка.

Повернувшись із фронту у статусі ветеранів АТО, більшість націоналістів зайнялися побудовою політичних проєктів та активною участю у політичному житті країни. А питання війни на сході та «недопущення капітуляції» стали одними із ключових для правого руху — насамперед для «азовського руху», який намагається стати повноцінним гравцем не лише на вулиці, а й у мейнстрімній політиці.

Створена на основі ветеранів полку «Азов», партія «Національний корпус» у жовтні 2019 року стала одним із ініціаторів серії акцій «Ні капітуляції» проти мирного врегулювання конфлікту за «формулою Штайнмаєра». На знак протесту проти розведення військ за умовами договору про припинення вогню члени «Національного корпусу» відмовилися залишати блокпост у прифронтовому місті Золоте. Вмовляти націоналістів покинути блокпост тоді приїхав нещодавно обраний президент Володимир Зеленський.

Повідомлення про концентрацію російських військ на кордоні з Україною «Нацкорпус» та інші ультраправі організації намагаються використовувати для мобілізації прихильників, а також для інтеграції в державну систему оборони. Особливо активно цей процес розпочався після загострення на початку березня цього року. Хоча воно мало куди менший медійний резонанс у західних ЗМІ порівняно з нинішнім, ультраправі, і насамперед «Нацкорпус», відреагували на нього значно активніше.

По всій країні було розпочато процес створення Штабів оборони, куди увійшли члени «Нацкорпусу» та дружніх націоналістичних організацій. У квітні «Національний корпус» заявив про створення 6 таких штабів: у Харкові, Полтаві, Одесі, Черкасах, Миколаєві та Києві. Штаби мали б проводити регулярні військово-польові заняття та мобілізувати ветеранів АТО у разі початку бойових дій. Після створення штабів їхні лідери надіслали офіційні листи до місцевих органів влади із проханням включити штаби до системи територіальної оборони. А в окремих містах, як-от Чекаси, «Нацкорпус» буквально вимагав від чиновників створити Координаційну раду оборони області та включити до неї Штаб оборони Черкас.

Бажання «Нацкорпусу» вибудовувати паралельні до державних мілітаризовані структури видно і у його критиці Закону про територіальну оборону, що був ухвалений у липні 2021 року. Лідера «Нацкорпусу» Андрія Білецького у поданому Зеленським законопроєкті явно не влаштовувала необхідність узгоджувати свої дії зі ЗСУ. В альтернативному законопроєкті, поданому націоналістами, були пропозиції надати право навчати населення військовій справі громадським організаціям та ініціативним групам (читай — правим організаціям), а зброю зберігати не на військових складах, а в будинках учасників тероборони (читай — легалізувати склади зброї азовців). І хоча цей законопроєкт не було прийнято, «Нацкорпус» регулярно проводить навчання як у рамках Штабів оборони, так і в рамках ще однієї програми «Тотальний опір».

Масовий вишкіл на Харківщині за участі Штабу оборони Харкова. Фото: телеграм-канал «Національного корпусу»

Що ж відбувається в ультраправому середовищі сьогодні? Якщо відкрити канали ультраправих організацій у телеграмі, що став їхнім головним інформаційним майданчиком за останні кілька років, то легко помітити, що ніяких особливих приготувань до війни чи навіть активних дискусій там немає.

На офіційному каналі «Нацкорпусу» про зосередження військ йдеться швидше в теоретичному ключі. Критика чинної влади тут на першому місці. Не забувають нацкорпусівці і про свої штаби, яких уже 24, і про «Тотальний опір», куди агітують вступати всіх охочих до зброї.

На каналі парамілітарного крила «азовського руху» — організації Centuria, яка прийшла на зміну «Національним дружинам», — все ще мирніше. Тут пропонують купувати мерч, організовують пробіжки. А на ютуб-каналі організації її командир Ігор Михайленко у розмові з ведучим відверто висміює стрілочки, що вказують можливі напрямки наступу, на опублікованій Bild карті (особливо атаку з боку Білорусі через чорнобильську зону) та прямо називає чутки про війну «інформаційним вкидом з боку Росії та США».

Причинам, чому війни не буде, присвячений розгорнутий пост на каналі Intermarium Support Group, групи, відповідальної за міжнародні зв’язки «азовського руху». Ще одна організація «азовського руху» «Авангард культурна спілка» (АКС) пропонувала провести дні передбачуваного MI6 нападу,  24–27 грудня, в зимовому поході в Карпатах.

Здавалося б, хто має першим готуватися до війни, так це «Правий сектор». Зрештою, вони мають свій нерозформований добровольчий батальйон на сході. Але згадок про прийдешню війну на сайті або каналі організації катма.

Нічого не опублікував харківський «Фрайкор», хоча у квітні він випустив спільну заяву з «Правим сектором» та «Спілкою ветеранів АТО» про готовність відбивати агресію та закликав вступати до свого добровольчого підрозділу.

Найактивніше вуличне угруповання ультраправих «Суспільство майбутнього» (колишні С14) наближення повномасштабної війни просто не помітило. В останній місяць члени організації були значно більше захоплені «боротьбою з наркоманами» на київському Подолі та атаками на місцеві клуби та бари. Не помітили наближення війни у ​​С14 і у квітні. А їхні побратими по вуличному руху із «Національного спротиву» задовольнились одним постом, у якому порекомендували не панікувати, адже від цього збивається приціл, та записуватись до ЗСУ.

Про підготовку до повномасштабного вторгнення оголосила хіба що «Карпатська Січ» — неонацистська організація із Закарпаття. На підтвердження цього на її телеграм-сторінці з’явилося відео з навчань, а підпис повідомляє про те, що в рамках ініціативи «Рух ветеранів України» вони зібрали вже 2000 людей. Хоча, найімовірніше, йдеться про кількість підписників на каналі.

Фото: телеграм-канал «Карпатської Січі»

Зберігали мовчанку й російські неонацисти, які перебралися в Україну. Нічого не написав Денис Капустін («Нікітін», «White Rex»). Олексій Льовкін більше писав про Heretic Fest, де виступав його гурт. У березні він показово постріляв з автомата, хоча ще тоді називав концентрацію російських військ «фіктивним вимахуванням зброєю». А Сергій Коротких («Боцман»), який наразі пішов у тінь, але не покинув свій телеграм-канал, ділиться теоріями про сплановану спільно Росією та США виставу, де кожен досяг своїх цілей. Загалом більшість його нечисленних постів про можливість нового витка конфлікту радше зводяться до критики країн Заходу через їхню неготовність воювати за Україну.

Таким чином можна сказати, що у початок повномасштабної війни українські ультраправі не надто вірять. Невеликі організації у кращому випадку використовують це як привід для мобілізації своїх прихильників, щоб разом постріляти на вихідних. А найбільш структурно розвинена ультраправа партія «Національний корпус» більше сконцентрована на критиці влади, з якою останнім часом у неї явний конфлікт, і спробах інтегрувати свої парамілітарні структури в державну систему оборони на місцях.