УЛЬТРАПРАВІ КОНФРОНТАЦІЇ ТА НАСИЛЬСТВО У 2021 РОЦІ

ВСТУП

Цей звіт є результатом роботи Групи моніторингу ультраправого насильства «Маркер». Він охоплює період з 1 січня по 31 грудня 2021 року. 

Головною частиною звіту (Частина ІІ) є результати щоденного моніторингу національних та регіональних ЗМІ, а також інформації у соціальних медіа про випадки ультраправого насильства та конфронтації за 2021 рік, незалежно від того, на кого вони були направлені. Розділ розбитий на кілька тематичних частин, кожна з яких розкриває різні аспекти отриманих даних: річну динаміку, співвідношення насильницьких і конфронтаційних випадків, мотиви нападів та ідентифікованих ультраправих акторів. Перелік усіх зафіксованих кейсів міститься в Додатку до звіту.

У звіті також представлено огляд важливих подій та суспільно-політичних процесів, що так чи інакше вплинули на діяльність праворадикалів в Україні (Частина І).

У Частині ІІІ міститься короткий огляд інших звітів правозахисних організацій, що так чи інакше дотичні до теми ультраправого насильства. Зокрема, Моніторингової місії ООН з прав людини, Центру прав людини Zmina, Правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ», Національної спілки журналістів України та Української фундації правової допомоги. 

Звіт складений у січні-грудні 2021 року.

Звіт у форматі PDF можна завантадити за посиланням.

ЧАСТИНА І. КЛЮЧОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПОДІЇ 2021 РОКУ

Діяльність ультраправих груп в Україні, хоч і має власну логіку, відбувається в рамках ширших політичних процесів і тісно з ними пов’язана. Політичні події в житті країни можуть призводити як до сплеску активності ультраправих, як це було під час виборів, так і до її послаблення. Це працює і в інший бік: активність ультраправих, попри їхню слабку представленість в органах державної влади та місцевого самоврядування, може впливати на політичні процеси.

1. Політичне протистояння

Від початку 2021 року влада обрала стратегію активних дій проти політичних опонентів. У першу чергу під тиск потрапили проросійські опозиційні сили ¹Під «проросійськими» ми маємо на увазі сили, які виступають за політичне зближення з Російською Федерацією. Звинувачення у «проросійськості» служить типовим виправданням ультраправих акторів для вчинення насильницьких чи конфронтаційних дій.. Потужним інструментом для цього став механізм запровадження санкцій РНБО, які впроваджуються наказами президента та не вимагають судових рішень. 

До тиску на проросійську позицію, зокрема насильницькими методами, активно долучилися представники ультраправих політичних груп та партій. Як і в минулі роки, саме проти політичних опонентів спрямована найбільша кількість випадків насильства чи конфронтацій. Але у міжвиборчому 2021 році вуличного насильства щодо людей поменшало. З вулиць пішла більшість партійних агітаторів, які і були головними жертвами нападів, а політичні партії проводили менше публічних заходів та акцій. Натомість стало більше нападів на офіси, бізнес-активи тощо. У сутичках між ультраправими (переважно «Нацкорпусом») та членами організації «Патріоти — за життя» Іллі Киви другі регулярно поступалися першим. Тобто праві радикали зберігають монополію на політизоване вуличне насильство, попри слабкі спроби ОПЗЖ її підважити.

2. Відставка Авакова

Важливою подією для ультраправого руху в Україні стала відставка міністра внутрішніх справ Арсена Авакова у липні 2021 року. Авакова вважають тісно пов’язаним із найбільшою ультраправою мережею країни — «азовським рухом». Уже за кілька тижнів після його відставки, 5 серпня, СБУ заявило про ліквідацію злочинного формування²https://ssu.gov.ua/novyny/sbu-likviduvala-potuzhne-zlochynne-uhrupovannia-yake-obkladalo-danynoiu-biznesmeniv-na-kharkivshchyni-video, значну частину якого складали члени харківського осередку «Нацкорпусу». Ще двом нацкорпусівцям, серед яких керівник черкаського осередку Дмитро Кухарчук, було висунуто підозри в хуліганстві після зіткнень під Офісом президента 14 серпня³https://hromadske.ua/posts/sutichki-pid-op-sud-vidpraviv-pid-vartu-predstavnika-nackorpusu-dovbisha. У «Нацкорпусі» такі дії назвали «переслідуванням патріотів» та розпочали серію акцій протесту, які, однак, не вирізнялися особливою радикальністю. 

На сьогоднішній день «Національний корпус», який у 2019 році посприяв приходу до влади Зеленського, активно переслідуючи Порошенка, перебуває в опозиції до влади. Хоч головними опонентами партії є представники проросійської опозиції, «Національний корпус» лишається суттєвою загрозою для чинної влади — якщо вона прийматиме рішення, непопулярні в націоналістичному середовищі. 

Про перехід в опозицію заявив і Арсен Аваков, який повернувся в українську політику в грудні 2021 року.

3. Сергій Коротких

Позначилася відставка «вічного міністра» і на найбільш одіозному члені «азовського руху» — російському неонацисті Сергію Коротких («Боцман», «Малюта»). Протягом першої половини 2021 року навіть члени націоналістичного табору почали публічно критикувати Коротких, звинувачуючи у роботі на Кремль⁴https://www.youtube.com/watch?v=QTTebtxybXc. Проте Коротких лишався впливовою персоною в ультраправому русі та активно запрошував російських неонацистів переїжджати в Україну⁵https://violence-marker.org.ua/blog/2021/04/17/chy-treba-rosijskym-pravym-pereyizhdzhaty-z-rosiyi-v-ukrayinu/. Відставка Авакова, з сином якого товаришує Сергій Коротких, та публікація російськими спецслужбами відео, де Боцман погоджується на співпрацю, суттєво погіршили його становище. На певний час він зник з публічного поля. Проте наприкінці року Коротких дав інтерв’ю виданню «КП в Україні»⁶https://kp.ua/politics/a638038-soosnovatel-azova-serhej-korotkikh-s-sheremetom-my-byli-druzjami-on-edinstvennyj-kto-chestno-pisal-obo-mne, а пізніше знову почав викладати відео на своєму ютуб-каналі, присвячені тактиці партизанської війни з Росією.

4. Ультраправі і військова загроза з боку Росії

Активна участь націоналістів у військовому конфлікті на сході України посприяла легітимізації ультраправих організацій, а статус ветеранів праворадикали й сьогодні активно використовують для означення власної моральної переваги над опонентами⁷https://zaborona.com/chomu-ultrakonservatory-vykorystovuyut-veteranskyj-status. Мілітарна складова також є важливою частиною діяльності для більшості ультраправих груп, тож загроза повномасштабної війни з Росією, про яку вперше заговорили навесні 2021 року, не могла не вплинути на діяльність праворадикалів.

Друге загострення, що розпочалося у листопаді 2021 року, спершу не викликало великої активності серед ультраправих. До повідомлень про можливий наступ Росії, зокрема до опублікованої британською розвідкою інформації про початок вторгнення на католицьке Різдво чи карт наступу від Bild, більшість ультраправих інформаційних каналів поставилися скептично. Але згодом, в умовах постійного росту напруження, праворадикали активно включилися у тему підготовки до війни. На базі інфраструктури «Нацкорпусу» розпочалися масові військові тренування як для власного активу, так і для зацікавлених добровольців. Ще навесні було створено ініціативу «Тотальний опір», яку презентували як альтернативу офіційній територіальній обороні⁸https://t.me/totalopir/6.

Також організовані «Нацкорпусом» в кожній області Штаби оборони почали організовувати власні вишколи чи долучатися до вишколів Територіальної оборони. А лідер «Нацкорпусу» Андрій Білецький узяв участь у круглому столі «Єдність народу. Захист демократії. Оборона держави»⁹https://espreso.tv/ednist-narodu-zakhist-demokratii-oborona-derzhavi-natsionalniy-krugliy-stil-pid-egidoyu-kiivskogo-bezpekovogo-forumu разом з багатьма відомими політиками. Тож можна говорити, що загроза повномасштабної війни з Росією дозволяє націоналістам зміцнити свої позиції: повернутися у велику політику, легітимізувати парамілітарні структури та мобілізувати власний актив. 

5. Справа «Макса Білоруса»

Знаковою як для ультраправих, так і для антифашистів стала справа білоруського анархіста Олексія Боленкова («Макс Білорус»), який з 2014 року мешкає в Україні. 21 квітня за запитом КГБ Білорусі СБУ спробувала вивезти його з України, а коли це не вдалося — намагалася добитися депортації через суд. Суди над Боленковим стали місцем протистояння лівих і правих, у результаті чого відбулося дві сутички. 20 червня кілька десятків праворадикалів напали на Боленкова і його прихильників, намагаючись не пропустити їх до будівлі Апеляційного суду. Під час нападу постраждало 5 людей. Але вже наступного дня на самих ультраправих, що їхали на оголошення рішення суду, у метро напали антифашисти та змусили тікати — помітна подія в контексті міцної гегемонії правих на вулиці після 2014 року. Ці події стали приводом для початку більш тісної співпраці як серед антифашистських ініціатив, так і серед ультраправих організацій.

6. «Хрестові походи» на Подолі

Важливими в контексті ультраправого насильства є символічні місця, як-от київський район Поділ — улюблене місце відпочинку та концентрації молоді. Поділ завжди був місцем сутичок з ультраправими. Але якщо у нульових мова йшла про субкультурні чи фанатські війни, у 2020-му ультраправі закликали «віджати Поділ у ліваків», що супроводжувалося сплеском випадків насильства і конфронтацій, часто з гомофобними мотивами. 

У другій половині 2021 року на Подолі відбулася серія нападів на культурні заклади району, що мають репутацію дружніх до ЛГБТ чи які займали проактивну політичну позицію (зокрема, долучалися до кампанії проти поліцейського свавілля). В останній квартал 2021 року відбулося 7 інцидентів, які праворадикали назвали «Хрестовим походом проти наркоманів». Участь у «поході» спільно взяли представники одразу кількох ультраправих організацій: «Традиція і порядок», «Основа майбутнього» (екс-С14), «Національний спротив», «Права молодь» (молодіжка «Правого сектору») та інші.

Ці напади, як і акції проти Олексія Боленкова, окреслили актив ультраправих, орієнтований на вуличну війну. Протистояння з ультраправими та критика бездіяльності поліції також посприяли консолідації «подільської громади» — людей, що живуть на Подолі чи є регулярними відвідувачами молодіжних закладів.

7. Ультраправі йдуть в онлайн

Однією з ключових тенденцій у 2021 році стало зростання популярності ультраправих телеграм-каналів, що дозволяє праворадикалам організовувати масові інформаційні атаки та залучати до них тих, хто не є членом конкретних організацій та не бачить себе у вуличному активізмі. 

Найбільшу популярність здобув телеграм-канал «Катарсис», який наразі має понад 40 000 підписників. На ньому регулярно публікується сексистський, расистський та гомофобний контент. Канал організовує кампанії з кібербулінгу та публікує особисті дані ЛГБТ+ активіст_ок, тіктокер_ок чи тих, кого ультраправі звинувачують у непатріотичності. Аудиторія каналу організовує рейди на профілі в соцмережах, погрожує фізичною розправою, намагається зламати акаунти, банківські картки чи погіршити життя людини у будь-який інший спосіб.

«Катарсис» також неодноразово виступав джерелом інформації для мейнстрімних ЗМІ, які таким чином залучалися в організовані каналом дискредитаційні кампанії¹⁰https://t.me/v_marker/176.

8. Антисемітизм і ксенофобія

Антисемітизм в останні роки перестав грати визначну роль у діяльності та риториці ультраправих груп. А напади на євреїв чи випадки антисемітського вандалізму нерідко здійснюють люди, не пов’язані з організованим ультраправим рухом. Проте у листопаді — грудні 2021 року відбулася ціла серія атак на дев’ятисвічники (ханукії), які традиційно виставляють у публічному просторі міст під час святкування Хануки. Всього відбулося 6 таких випадків.

28 листопада у Києві чоловік, не пов’язаний із праворадикалами, зруйнував ханукію на майдані Незалежності. Наступні атаки, схоже, мали імітаційний характер. Як мінімум у частині з них (у Дніпрі, Рівному та Ужгороді) можна говорити про участь ультраправих. Показово, що жодне ультраправе угруповання відповідальність за ці дії на себе так і не взяло.

Проте оскільки антисемітизм перестав бути виграшною стратегією для ультраправих, то роль зручної жертви перешла на іншу національну меншину — ромів. Антиромська риторика надзвичайно поширена в ультраправих пабліках. На ромів регулярно здійснюються індивідуальні напади (особливо помітний тут праворадикал Максим Ярош). А 17 жовтня в Ірпені відбулася масштабна антиромська акція, участь у якій взяло одразу декілька ультраправих організацій.

9. Державне фінансування ультраправих

З 2014 року ультраправі організації стали невід’ємною частиною громадянського суспільства. Вони присутні у громадських радах при міністерствах чи органах місцевого самоврядування та отримують бюджетне фінансування своїх програм. 

Так, об’єднання «Праві ветерани»¹¹https://violence-marker.org.ua/blog/2021/03/10/pravi-veterany, що складалося з представників багатьох ультраправих організацій, фактично виграло вибори до Громадської ради при Міністерстві у справах ветеранів України й увійшло до неї майже у повному складі. Об’єднання вибудовувало агітацію на відверто гомофобній та трансфобній риториці¹²https://t.me/v_marker/136, а головними опонентами називало об’єднання ЛГБТ+ ветеранів. Пізніше член С14 Олександр Войтко очолив Експертну групу з питань вшанування пам’яті загиблих при цьому Міністерстві¹³https://violence-marker.org.ua/blog/2021/05/19/oleksandr-vojtko-z-s14-ocholyv-ekspertnu-grupu-z-vshanuvannya-pamyati-zagyblyh/. А лідер С14 Євген Карась та ще 4 членів організації увійшли до складу комісії, яка розглядатиме резонансні забудови у Києві¹⁴https://violence-marker.org.ua/blog/2021/07/27/chleny-s14-oficzijno-pereviryatymut-rezonansni-zabudovy-u-kyyevi/. 

Одним із офіційних джерел фінансування для ультраправих і націоналістичних організацій лишається Міністерство молоді і спорту¹⁵https://violence-marker.org.ua/blog/2020/07/30/miljonery-z-sichi-za-try-roky-s14-otrymaly-6-miljoniv-byudzhetnogo-finansuvannya/. В рамках програми з патріотичного виховання майже щороку підтримуються проєкти сателітів С14, «Національного корпусу», «Соколу» та інших правих організацій. 

Робота з молоддю загалом лишається одним з ключових напрямків роботи ультраправих. У 2021 році представники «Фрайкору» та «Карпатської січі» неодноразово відвідували школи, де проводили «уроки мужності» для дітей, починаючи з 2 класу. Під час таких уроків відбувається не лише мілітаризація дитинства, а й ідеологічна індоктринація. 

ЧАСТИНА ІІ. РЕЗУЛЬТАТИ МОНІТОРИНГУ 2021 РОКУ

МЕТОДОЛОГІЯ МОНІТОРИНГУ

З початку 2020 року моніторингова група «Маркер» збирає та систематизує дані про вуличне насильство та конфронтації з боку праворадикальних груп, партій, організацій та громадян.

Метою моніторингового проєкту є детальне вивчення діяльності ультраправих груп в Україні та дослідження причин і можливих наслідків цієї діяльності. Кінцевим результатом проєкту є створення бази випадків ультраправого насильства та конфронтацій в Україні.

Основним методом збору інформації є щоденний моніторинг повідомлень національних, макрорегіональних, місцевих, активістських сайтів та соціальних мереж.

Безперечно, дані, отримані за допомогою моніторингу, відображають лише ту частину ультраправої вуличної активності, яка висвітлена у джерелах моніторингу. Однак ці дані збираються систематично, а отже, дозволяють:

• оцінити масштаби проблеми;
• відслідковувати тенденції у поведінці ультраправих;
• відстежувати динаміку конфронтаційної та насильницької вуличної активності праворадикалів;
• визначати найбільш помітних акторів серед організованих ультраправих;
• зрозуміти, які групи людей найчастіше стають жертвами праворадикальної вуличної активності.

Основні поняття

Конфронтації — протестна активність, під час якої вчиняється прямий тиск на людей, але яка не має на меті безпосереднє завдання шкоди людям або майну: блокування, штовханина, захоплення приміщення, перешкоджання проведенню заходу без рукоприкладства тощо.

Насильство — протестна активність, під час якої вчиняються дії з метою завдати безпосередню шкоду людям або майну; окремо варто виділяти насильство проти людей (напади, побиття, бійка, стрілянина, вбивство та ін.) та насильство, спрямоване на пошкодження майна (підпали, знищення майна, вандалізм тощо).

Ультраправі / праворадикали

Це політичні організації, групи чи окремі індивіди, чиї погляди передбачають припустимість насильства з метою збереження чи посилення дискримінації за гендерною, расовою, етнічною, релігійною ознаками, на підставі громадянства чи сексуальної орієнтації.

Які випадки потрапляють у базу моніторингу? 

У статистику потрапляють випадки насильства чи конфронтації, які відповідають двом критеріям:

• вони, ймовірно, вчинені ультраправими організаціями, групами або людьми, чия діяльність вписується в рамки ультраправого рух;
• вони мають ідеологічний мотив або декларовані політичні цілі. 

У статистику не потрапляє побутове насильство чи інші види насильства та конфронтацій, у яких немає ідеологічного або політичного підґрунтя.

У випадках, коли жодна ультраправа організація не взяла на себе відповідальність, приналежність учасників подій до ультраправого руху може встановлюватись за сукупністю додаткових ознак: характер нападу (наприклад, не випадковий, а прицільний напад на конкретну людину чи об’єкт), риторика учасників, наявність специфічної атрибутики, включеність події до ширшої кампанії, поширення інформації на ультраправих пабліках.

ЗАГАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ МОНІТОРИНГУ

У 2021 році моніторинговою групою «Маркер» було зафіксовано 177 випадків ультраправих конфронтацій та насильства, що є абсолютним рекордом за 3 роки моніторингу. 89 із цих кейсів мали характер конфронтації, а ще 88 включали елементи насильства, тобто мали на меті навмисне завдання шкоди людям чи майну (повний список кейсів, включених до бази, — у Додатку до звіту). 58 випадків насильства були спрямовані проти людей, у результаті чого постраждало мінімум 83 особи (зокрема, 29 правоохоронців). Додатково до 177 випадків, наведених у цьому звіті, моніторингова група зафіксувала 20 випадків насильства чи конфронтацій, вчинених на ґрунті ненависті, проте, ймовірно, не пов’язаних з діяльністю ультраправого руху в Україні. Ці 20 кейсів не включені до загальної статистики.

Порівняно з 2020 роком, коли було зафіксовано 119 кейсів ультраправих конфронтацій або насильства, у 2021 відбулося їх суттєве зростання. Так, загальна кількість зафіксованих випадків зросла на 49%: на 134% зросла кількість конфронтацій та на 9% — насильницьких кейсів. Усього у 2021 році було лише 4 тижні, коли моніторинг не зафіксував випадків ультраправих конфронтацій або насильства. У середньому ж на тиждень припадає по 3–4 таких випадки.

Загальне зростання ультраправого насильства і конфронтацій у 2021 році відбулося переважно за рахунок конфронтацій. Також зростання кількості випадків ультраправого насильства відбулося переважно за рахунок пошкодження майна. Кількість кейсів ультраправого насильства проти людей у 2021 році зменшилася на 12%. 

Помісячна динаміка зафіксованих випадків у 2021 році була нерівномірною. За перших пів року кількість кейсів ультраправих конфронтацій та насильства коливалася в межах 8–15 на місяць. У липні відбувся стрибок до 25 кейсів. Два наступні місяці було умовне затишшя, яке супроводжувалося поступовим зростанням — до 20 випадків у листопаді. 

За 2021 рік було побито абсолютний місячний рекорд зафіксованих випадків ультраправого насильства і конфронтацій за весь період моніторингу. Попередні місячні піки припадали на листопад 2018 року та червень 2020 року, коли в базу занесено по 23 кейси. Тож липень 2021 року подолав цю відмітку з 25 випадками, 16 з яких містили елементи насильства (12 з них — проти людей). Окрім уже традиційних нападів на політичні партії, окремих громадян та бізнеси, яких праві звинувачують у проросійській позиції, протягом цього місяця відбувалися напади на ЛГБТ+, а також на лівих та антифашистських активіст_ок, які організовували акції на підтримку білоруського антифашиста Олексія Боленкова.

Понад половина — 91 кейс — із зафіксованого ультраправого насильства і конфронтацій у 2021 році відбулася в Києві. Значна кількість випадків зафіксована в Харкові (23), Львові (13), Одесі (11), Полтаві (4), Маріуполі (4), Черкасах (3). По 2 епізоди моніторинг зафіксував у Дніпрі, Сумах та Ужгороді. По 1 випадку сталося у Вінниці, Миколаєві, Хмельницькому, Боярці, Бучі, Чернігові, Чорноморську, Ірпені, Лисичанську, Рівному, Коломиї, Коростені, Краматорську, Лохвиці, Лубнах, Лимані (Донецька область), Павлограді, Покровську, смт Баришівка та смт Гостомелі (Київської області), с. Заболотівці (Львівської області) та одному неідентифікованому населеному пункті. 

У 101 зі 177 зафіксованих випадків повідомлялося про участь конкретних ультраправих партій, організацій, груп або їхніх окремих представників. Водночас у 76 кейсах мова йде або про неідентифіковані ультраправі організації, або про дії, які чинилися за попередньою змовою кількох людей, котрі можуть не належати до конкретних організацій, але вписують свої вчинки в рамки організованого ультраправого руху. У таких випадках інформація — зокрема, характер нападу, символіка, риторика тощо — дозволяє зробити висновок про організованість та участь у акції членів або симпатиків ультраправого руху, а отже, враховувати їх у статистиці ультраправих конфронтацій та насильства. Ще 20 кейсів у 2021 році були вчинені з мотивів ненависті, проте додаткової інформації, яка дала б змогу прив’язати їх до діяльності організованого ультраправого руху, немає. Відповідно, ці кейси не включені до статистики моніторингу. 

У тих випадках, де повідомлялося про участь конкретних партій, організацій чи груп, найчастіше брав участь «Національний корпус»: 26 кейсів, з них 12 насильницьких, 10 проти людей. Якщо в попередні два роки друге місце традиційно посідала «Традиція і порядок», то у 2021 році на цій позиції опинилася «Основи майбутнього» / «Суспільство майбутнього» (колишня С14): 17 випадків, з них 9 насильницьких, 6 проти людей. «Традиція і порядок» посіла третє місце: 13 кейсів, з яких 5 насильницьких, 4 проти людей. Ще 12 випадків зафіксовано за участі «Національного спротиву», з яких 5 були насильницькі, 3 проти людей. Інші організації та групи були ідентифіковані у менш як 10 кейсах.

Поза подальшою вуличною активністю «лідерів» 2020 року — «Нацкорпусу» та «Традиції і порядку» — відбулася значна активізація інших ультраправих акторів. Після річної перерви повернулася до активного застосування насильства і конфронтацій С14 — вочевидь, спроба створити партію «Суспільство майбутнього» та ребрендинг організації на «Основи майбутнього» хіба тимчасово зменшили градус її вуличної активності. 

ПОЛІТИЧНІ НАПАДИ

У 2021 році моніторинг зафіксував 39 кейсів ультраправих конфронтацій чи насильства, спрямованих проти політичних партій чи їхніх окремих представни_ць. У 2021 році лише 4 випадки такого насильства було спрямовано проти людей (24 у 2020-му). Іншими словами, відбулася суттєва деескалація ультраправої вуличної кампанії, спрямованої проти партій та їхніх окремих представни_ць. Частково таку тенденцію можна пояснити тим, що у 2021 році в Україні не було передвиборчих кампаній, на відміну від попередніх двох років. Адже у 2019 та 2020 роках більшість політичних нападів ультраправих на людей були спрямовані саме проти агітатор_ок чи активіст_ок.

У 21 випадку було ідентифіковано конкретних учасників, причому в 12 випадках мова йде про «Національний корпус», зокрема у 3 із 4 нападів на людей. Також була зафіксована участь «Національного спротиву», «Фрайкору», «Традиції і порядку», «Вуличного фронту» та «Гонору». 

24 лютого у Харкові відбулася сутичка між активістами «Нацкорпусу» та «Патріотами — за життя». В учасників бійки було помічено ножі та пістолети. 28 лютого у Хмельницькому члени «Нацкорпусу» напали на бізнесмена та політика Віктора Вікарчука через його висловлювання і облили його зеленкою. А 18 грудня у Полтаві представники «Нацкорпусу» зірвали з’їзд партії ОПЗЖ. Між праворадикалами і людьми, що охороняли вхід на з’їзд, сталася сутичка, було використано сльозогінний газ. Також у 2021 році відбувся ще один політичний напад на людину за участі неідентифікованих ультраправих. 23 липня у Харкові праворадикали зняли футболку з члена Партії Шарія та побили його. Інформацію поширювали ультраправі пабліки.

Більшість насильницьких дій ультраправих, спрямованих проти майна політичних партій або політиків, стосувалися знищення агітаційних стендів, палаток тощо. Так, 25 березня у Покровську Донецької області члени «Національного корпусу» розламали агітаційний намет партії «Держава», звинувачуючи її у проросійській позиції. 4 жовтня у Києві невідомі посеред вулиці спалили агітаційну палатку партії ОПЗЖ. Інформація поширювалася ультраправими пабліками. Агітаційну палатку Партії Шарія було знищено 20 грудня в Одесі — її порізали ножами. 7 травня у Харкові ультраправі знищили агітаційні банери партії ОПЗЖ до 9 травня, на яких було зазначено «Фашизм не пройдет». 

У 2021 році також було зафіксовано один напад на офіс політичної партії: 5 травня у Полтаві невідомі розмалювали офіс ОПЗЖ та порізали партійні таблички. Це не перший напад на цей офіс. У 2020 році сюди навіть кинули гранату, за що пізніше був затриманий ветеран «Азову». 

Серед 28 випадків ультраправих конфронтацій, спрямованих проти політичних партій чи їхніх окремих представни_ць, переважали розмальовування офісів, політичної агітації, бізнесів, які асоціюються з певними політиками. Так, офіс ОПЗЖ у Маріуполі було обмальовано аж тричі: двічі в червні та один раз у липні. У липні та вересні також постраждав офіс цієї партії у Полтаві, а у вересні та грудні — в Харкові. У червні в Харкові представники «Фрайкору» двічі обмалювали трафаретами «Добкін хаб».

Підсумовуючи, через міжвиборчий період у 2021 році відбулася суттєва деескалація політичної вуличної активності ультраправих. Кількість нападів на представни_ць політичних партій скоротилася в шість разів порівняно з 2020 роком. У 2021 році ультраправі здебільшого вдавалися до фізичних і символічних нападів на майно: бізнеси, офіси, агітаційні пункти тощо. При цьому варто додати, що протягом року також було зафіксовано майже три десятки політичних кейсів, до яких також можуть бути причетні ультраправі. Однак у цих випадках бракувало підстав, щоб включити їх у загальну статистику.

ПРОТИ «ГЕНДЕРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ»

У 2021 році моніторинг зафіксував 24 випадки ультраправих конфронтацій та насильства, спрямованих проти представни_ць та активіст_ок ЛГБТ+ і феміністичної спільноти. Кількість таких випадків фактично не змінилася порівняно з 2020 роком, коли їх було зафіксовано 25. Із 24 кейсів у 2021 році 10 мали ознаки насильства (зокрема, 8 кейсів насильства проти людей), а у 14 випадках ультраправі вдавалися до конфронтацій.

До прикладу, 27 січня у Києві на Подолі троє невідомих напали на трансгендерну людину через символіку ЛГБТ на її одязі. Потерпілу забризкали з газового балончика, вигукували на її адресу образи та погрози на кшталт «якщо ще ходитимеш тут — буде гірше». А 27 липня у центрі Львова четверо нападників залили з газового балончика та жорстоко побили поета Сергія Савіна та музиканта Максима Вербу. За словами постраждалих, напад стався на ґрунті гомофобії.

У 2021 році було зафіксовано напади не лише на окремих людей із ЛГБТ+ спільноти або активіст_ок, а також і на ЛГБТ+ заходи. 28 травня у Києві члени ультраправої організації «Соляріс» напали на передпоказ ЛГБТ+ фільму «Будьмо, гей». Близько 10 осіб у масках з черепами прийшли до Dialog Hub, де розбили вікно та закинули в приміщення фаєр і шашку зі сльозогінним газом. Усі 20 гостей події отримали легкі опіки очей. А 28 серпня в Одесі спроба членів організації «Традиція і порядок» заблокувати ЛГБТ+ марш «ОдесаПрайд 2021» переросла в масштабні сутички з правоохоронцями, у яких обидві сторони застосовували сльозогінний газ. У результаті постраждало 16 поліціянтів та 13 нацгвардійців. 61 людину затримали та доставили до відділку, зокрема лідера «Традиції і порядку» Богдана Ходаковського і керівника одеської групи ТіП Іллю Попкова. 

Більшість же спроб ультраправих зірвати ЛГБТ+ та феміністичні події у 2021 році мали характер конфронтації. Це стосується всіх інших ЛГБТ+ вуличних акцій. Не обійшовся без інцидентів і ТрансМарш 22 травня у Києві. Праворадикали з «Традиції і порядку» намагалися зірвати захід та спробували пронести на акцію фаєри. Проте поліція їх зупинила. На акції також було помічено Дениса «Нікітіна» (Капустіна) — відомого ультраправого діяча з РФ, власника бренду одягу White Rex. 30 липня у Києві «Традиція і порядок», «Невідомий патріот» і «Суспільство майбутнього» намагалися зірвати акцію спільноти ЛГБТ+ проти дискримінації. Поліція затримала 12 праворадикалів, на чотирьох склали протокол про адміністративне правопорушення. 12 вересня у Харкові під час ЛГБТ+ прайду праворадикал намагався прорватися до учасни_ць з криками «Смерть ЛГБТ!». Його зупинила поліція. Також в одного з активіст_ів ультраправі відібрали ЛГБТ+ прапор та спалили його. 

До конфронтацій ультраправі також вдавалися, намагаючись завадити проведенню феміністичних акцій та заходів. 5 березня в Одесі радикали з «Традиції і порядку» намагалися зірвати Жіночий марш. В інциденті брали участь близько десятка молодих людей віком 18–19 років. У руках вони тримали банер на підтримку патріархату. Провокаторів затримала поліція, якій вони намагалися чинити спротив. Дві події було зафіксовано довкола Жіночого маршу 8 березня в Києві. Після маршу праворадикали з «Національного спротиву» вирвали плакати в учасниць маршу, вигукували образи, штовхалися. Одна з постраждалих подала заяву в поліцію, яку довго не хотіли розглядати, але зусиллями правозахисників справу вдалося відкрити. Подібна ситуація і за участі того ж таки «Національного спротиву» повторилася біля метро «Контрактова площа»: в учасниць маршу вирвали плакати та замахувалися ногами їм в обличчя. А 29 травня в Одесі близько 20 осіб із «Традиції і порядку» увірвались у приміщення, де відбувався захід FemTalks. Організатор_ки 10 хвилин стримували ультраправих, поки не вивели людей у безпечне місце. 

Тож кількість ультраправих конфронтацій і насильства, спрямованих проти представни_ць та активіст_ок ЛГБТ+ і феміністичної спільноти, у 2021 році залишалася високою: ця категорія насильства і конфронтацій укотре посіла друге місце у списку «заслуг» праворадикалів. Однак, якщо порівнювати з 2020 роком, кількість випадків насильства скоротилася майже вдвічі, як і кількість випадків фізичних нападів на людей. Тож градус ультраправого насильства, спрямованого проти представни_ць та активіст_ок ЛГБТ+ і феміністичної спільноти, у 2021-му дещо знизився, хоч і не так радикально, як у випадку політичних кейсів.

СПАЛАХ НА ҐРУНТІ ЕТНІЧНОЇ НЕНАВИСТІ 

На відміну від політичних та «гендерних» кейсів, де спостерігається деескалація, у 2021 році відбувся спалах конфронтацій та насильства на ґрунті етнічної ненависті. 

Якщо у 2020 році моніторинг зафіксував лише 6 кейсів конфронтацій і насильства на ґрунті етнічної ненависті, то у 2021 році таких випадків було вже 21: із них 13 включали елементи насильства, яке у 7 випадках було спрямовано проти людей. Значна частина цих випадків відбувалася на ґрунті ромофобії та антисемітизму. 

Організовані напади на ромів відбувалися у Львові, Дніпрі та Києві. Так, 10 січня у Львові невідомі напали на рома, якого звинувачували у крадіжках. Постраждалого облили зеленкою та побили. Схожий напад стався 5 жовтня у Дніпрі: невідомий праворадикал залив рома газовим балончиком і побив його. В обох випадках інформацію та відео поширювали ультраправі пабліки. Ще два напади здійснив у Києві праворадикал Максим Ярош та його спільники, а відео цих нападів також поширювали ультраправі. 24 жовтня Ярош відлупцював по обличчю ділдо та залив з перцевого балону ромок, звинувачуючи їх у крадіжках. А 20 грудня він принизив та вдарив по голові одного з трьох ромів, яких звинуватив у крадіжці телефону. Було зафіксовано також напад на майно ромів: 6 липня у невстановленому населеному пункті (ймовірно, у Києві) праворадикали «за зверненням громадян» закинули коктейлі Молотова і піротехніку у вікна помешкання ромів. Уже традиційно інформацію поширювали ультраправі пабліки.

Майже всі організовані конфронтації ультраправих на ґрунті етнічної ненависті у 2021 році також були спрямовані проти ромів та відбувалися у формі хвилі, яка охопила Київ та область наприкінці року. 

Так, 13 жовтня праворадикали погрожували представницям ромської меншини, чинили тиск та примушували до сексуалізованих дій, знімаючи все на відео, яке згодом поширювали ультраправі пабліки. 17 жовтня в Ірпені праворадикали прийшли до поселення ромів з фаєрами та димовими шашками, залили фарбою паркан. 19 жовтня у Києві посеред вулиці праворадикали облили ромок залишками їжі, 21 жовтня невідомий прогнав ромок зі станції метро «Арсенальна», 13 листопада невідомі розмалювали зеленкою обличчя чотирьом ромкам, яких звинувачували у крадіжках, а 16 грудня праворадикал Максим Ярош зняв із ромок верхній одяг, знімаючи все це на відео. Інформацію та відео всіх цих інцидентів поширювали ультраправі пабліки.

Водночас більшість ультраправого насильства проти майна на ґрунті етнічної ненависті у 2021 році відбулася на ґрунті антисемітизму. Ці випадки розгорталися довкола Хануки, коли невідомі пошкоджували та знищували ханукії по всій Україні, організувавши своєрідний «флешмоб» — так називали цю серію подій ультраправі пабліки. У трьох із цих шести кейсів були підстави для того, щоб записати їх на рахунок ультраправого руху, а не спонтанних нападів на ґрунті ненависті. Так, 29 листопада у Дніпрі п’ятеро підлітків приєдналися до так званого флешмобу з повалення ханукій Єврейської общини. Пізніше чотирьох було затримано, один із них був одягнений у речі ультраправого бренду Swaston. 3 грудня у Рівному пошкодили ханукію, нападники залишили записку «Иудеи злоупотребляют нашей толерантностью». 6 грудня в Ужгороді ханукію повалили в річку. Повідомлялося про свастику та антисемітську листівку. Згодом було затримано чоловіка, який визнав свою провину. Його засудили за статтею 161 Кримінального кодексу України. Поза «флешмобом» довкола Хануки ще один антисемітський вандалізм було зафіксовано в Лисичанську 4 грудня, коли було зруйновано пам’ятник жертвам Голокосту. Міська влада тоді заперечувала злочин і пояснювала пошкодження погодними умовами. Однак у січні 2022 року паблік NS/WP (National Socialism / White Power) поширив відео, де людина кувалдою руйнує пам’ятник. Варто додати, що 18 січня 2022 року пам’ятник було знову пошкоджено.

У підсумку, із 21 кейсу ультраправих конфронтацій та насильства, зафіксованих моніторингом у 2021 році, 11 були здійснені через ромофобію, а 5 — через антисемітські мотиви. Окрім цього, у 2021 році серед тих 20 випадків, у яких не було достатньо підстав, щоб зарахувати їх до ультраправого насильства і конфронтацій і які не потрапили у статистику моніторингу, 13 відбулися на ґрунті антисемітизму. Тож можна вести мову про загрозливий спалах організованої вуличної ромофобії, а також організованого та неорганізованого вуличного антисемітизму у 2021 році.

НАПАДИ НА ЛІВИХ ТА АНТИФАШИСТ_ОК

У 2021 році моніторинг зафіксував 13 кейсів ультраправих конфронтацій і насильства (у 2020 — 10), спрямованих проти лівих і антифашистських активіст_ок, з них 10 — з елементами насильства. Хоча це й не надто багато на фоні усіх кейсів, про які повідомлялося у 2021 році, саме на цю категорію людей відбулося найбільше фізичних нападів, адже всі 10 випадків насильства були спрямовані проти людей.

Частина нападів ультраправих відбувалася під час чи довкола публічних акцій, організованих лівими і антифашистськими активіст_ками. До прикладу, 22 лютого в Одесі «Традиція і порядок» напала на лівих активістів за участь у протестах проти підняття тарифів на комунальні послуги. Нападники використали сльозогінний газ та погрожували холодною зброєю. 9 травня у Києві під час святкування Дня перемоги сталася сутичка між націоналістами та представниками Антифашистського комітету України. Праві зривали з представників червоні стрічки та топтали квіти.

Два напади сталися в Києві під час акцій протесту довкола ситуації в Білорусі. 7 липня праворадикал Олексій Свинаренко («Національний спротив») з поплічниками напав на людей, які вийшли на мітинг під білоруськими прапорами. У своєму телеграм-каналі він написав, що «напав на білоруських антифашистів». Було використано сльозогінний газ. Нападників затримала поліція, однак, наскільки відомо, без жодних наслідків для них. А 8 серпня під час акції солідарності з білоруським народом відбувся напад праворадикалів на антифашист_ок. Учасники руху «Авангард культурна спілка» відібрали в активіст_ок банер та залили їх сльозогінним газом. 

Ще один напад було зафіксовано під час акцій протесту лівих активіст_ок на підтримку білоруського антифашиста Олексія Боленкова, якого українські правоохоронці намагалися видати білоруській владі. 20 липня в Києві чотири десятки праворадикалів прийшли до Апеляційного суду, де відбувалися слухання справи Боленкова. Там вони намагалися заблокувати самого Боленкова та людей, які прийшли його підтримати, і зірвати слухання. Коли Боленков та люди, що прийшли його підтримати, спробували підійти до суду, на них напали, використавши перцеві балони. П’ятеро осіб постраждало. Серед нападників було помічено людей із «Суспільства майбутнього», «Національного корпусу», «Національного спротиву», «Альтернативи», «Традиції і порядку, «Правої молоді» та «Невідомого патріота». Довкола справи Боленкова зафіксовано також одну конфронтацію з боку ультраправих: 22 червня під час судового засідання щодо депортації Олексія Боленкова керівник телеграм-каналу «Вольєр» і лідер «Національного спротиву» Свинаренко намагався вдарити Боленкова. Судова охорона вивела праворадикала.

Низка нападів відбулася поза публічними акціями на окремих активістів чи прихильників лівих / антифашистських поглядів. До прикладу, 19 січня у Львові праворадикали напали на анархіста та активіста екологічного руху, а також його знайомого. Під час нападу було використано молоток, сльозогінний газ, ножі. Згодом нападники також розтрощили магазин, у якому намагався заховатися активіст, а від сльозогінного газу постраждало декілька працівниць. Активіст отримав ушкодження середньої тяжкості, його було госпіталізовано. На місце прибула поліція, але нікого не затримала. 26 липня у Києві ультраправі напали на хлопця в футболці «Антифашистська дія» та відібрали її. 27 серпня у Києві невідомі праворадикали жорстоко побили відвідувача одного з концертів за тату із закресленою свастикою. У хлопця вибиті кілька зубів та, можливо, зламана щелепа. 3 листопада у Києві праворадикали побили ногами трьох антифашистів. Нападники забрали у них стікери та атрибутику і розмістили інформацію у правому телеграм-каналі. Ще один напад на антифашистського активіста стався в Києві на Подолі 16 грудня. 

У 2021 році пішла на спад хвиля нападів на молодь неформального вигляду на київському Подолі, зафіксована у 2020 році. Однак відбувся сплеск ультраправого насильства і конфронтацій довкола клубів у цьому районі Києва. Офіційна риторика нападників оперувала «боротьбою з наркопритонами». Однак напади також мали ідеологічні мотиви, хоч і не були зараховані у статистику конфронтацій і насильства проти лівих та антифашистських активіст_ок. До прикладу, 10 листопада праворадикали з «Центурії» лишили на стінах бару «Хвильовий» напис «YAKARTA VIENIE» — відсилка до масових вбивств прихильни_ць Комуністичної партії Індонезії у 1965–1966 роках, коли загинуло від пів мільйона до мільйона людей. А 16 листопада ультраправі прийшли до клубу «ШООМ», розпитували, чи це не Closer, і написали на дверях клубу «Смерть лівакам». Загалом у листопаді — грудні 2021 року було зафіксовано 10 кейсів конфронтацій та насильства щодо клубів і барів Подолу з боку праворадикалів. Почалися напади 6 листопада, коли «Основи майбутнього», «Український стяг» і «Національний спротив» намагалися прорватися на територію закладу «Хвильовий», кидали борошно, піротехніку та залишили нацистські написи NS-WP (NS — National Socialism, WP — White Power). Того ж вечора вони намагалися увірватися на територію рейв-клубу на Кирилівській, 41. 20 листопада «Основи майбутнього» та «Національний спротив» закидали піротехнікою «Хвильовий» та заблокували рейв-клуб на Кирилівській, 41. Кульмінація нападів настала 26 листопада, коли праворадикали з «Основ майбутнього», «Національного спротиву» і «Центурії» ввірвалися в бар «Хвильовий», розбили вікна, залили газом кількох відвідувачів та побилися з охороною. Мінімум двоє людей постраждало. Поліція встановила особи декількох нападників та відкрила кримінальну справу.

Тож, незважаючи на те, що ультраправі конфронтації і насильство проти лівих та антифашистських активіст_ок у 2021 році за кількістю поступалися нападам на деякі інші групи, саме у цих кейсах мова найчастіше йде про напади на людей. Вони були спрямовані як проти публічних акцій лівих і антифашист_ок, так і проти окремих активіст_ок чи і просто молодих людей з певною символікою. Антилівими мотивами принаймні частково були зумовлені також і напади на заклади, проти котрих у 2021 році воювали ультраправі. Підсумовуючи, саме за допомогою насильства ультраправі продовжують намагатися втримувати своє ідеологічне домінування на вулицях України. 

ВИСНОВКИ

У 2021 році ультраправий рух продовжував бути активним на вулицях України, однак відбулися суттєві зміни у характері конфронтацій та насильства з боку ультраправих. Незважаючи на суттєве збільшення кількості кейсів порівняно з 2020 роком, мова переважно йде про зростання за рахунок конфронтацій. На цьому тлі більш помітними стають ультраправі організації та групи, які не відзначалися великою активністю у попередні роки. 

Хоча загальний ріст вуличної активності ультраправого руху у 2021 році мав радше конфронтаційний характер, динаміка їхніх нападів на різні групи суттєво різнилася. Так, зважаючи на відсутність виборів у 2021 році, суттєво зменшилася кількість політичного насильства. Схожі тенденції, хоч і менш яскраві, спостерігалися у війні ультраправих проти представни_ць та активіст_ок ЛГБТ+ і феміністичної спільноти.

Водночас у 2021 році зафіксовано спалах ультраправих конфронтацій та насильства на ґрунті етнічної ненависті. Особливо сильно така діяльність ультраправих зачепила ром_ок, проти яких була спрямована більшість зафіксованих випадків цієї категорії. Дещо менший сплеск, спрямований переважно на знищення майна, був зафіксований на ґрунті антисемітизму.

Найбільш жорсткими були дії ультраправих, спрямовані проти лівих та антифашистських активіст_ок. Незважаючи на порівняно незначне зростання кількості таких кейсів, у цій категорії відбулося найбільше нападів на людей. 

У підсумку, політична ситуація в країні, зокрема міжвиборчий період, а також внутрішня динаміка ультраправого середовища, вплинули на вуличну активність ультраправих, посунувши її в бік конфронтацій. Важливим трендом також стало масове залучення правих до онлайн-активізму, та їх участь у інформаційних та дискредитаційних кампаніях. Однак вуличні конфронтації та насильство і надалі залишаються важливою частиною діяльності ультраправих рухів, яка вирізняє їх на тлі інших і становить загрозу для їхніх політичних опонент_ок, низки вразливих спільнот, свободи слова та політичного діалогу. Ультраправі організації також лишаться найбільш організованою вуличною силою, а їх готовність вдаватися до насильства є важливим фактором тиску на ухвалення політичних рішень.

ЧАСТИНА ІІІ. ОГЛЯД МОНІТОРИНГОВИХ ЗВІТІВ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Правозахисні організації України ведуть власний моніторинг випадків порушення прав вразливих груп. Моніторинг діяльності ультраправих рухів багато в чому перетинається з іншими моніторингами, адже саме на діяльність правих радикалів припадає значна частина порушень прав людини у тій чи іншій сфері. Та попри перетини, такі моніторинги не дублюють один одного, адже далеко не всі злочини на ґрунті ненависті вчинені ультраправими, а ультраправе насильство може бути засноване на інших факторах, що не потрапляють у сферу інтересів правозахисних організацій.

У цьому розділі ми проаналізуємо інформацію про діяльність праворадикалів, яка міститься у звітах інших громадських та правозахисних організацій, що займаються захистом прав активіст_ок, представник_ць ЛГБТ+ спільноти.

1. «Громадянський простір і основоположні свободи в Україні. 1 листопада 2019 — 31 жовтня 2021». Звіт моніторингової місії Організації Об’єднаних Націй з прав людини в Україні¹⁶https://ukraine.un.org/sites/default/files/2021-12/UkraineCivicSpace2021-UA.pdf

У своєму звіті УВКПЛ зазначає 29 інцидентів, спрямованих проти журналістів, блогерів та осіб, що критично висловлювались щодо органів влади чи «панівного політичного порядку денного». А однією з ключових називає нездатність органів влади гарантувати безпеку працівників ЗМІ чи лідерів думок, які висловлюють оцінки з чутливих питань, та ефективно розслідувати напади на них.

Також у звіті йдеться про погрози і напади на членів чи прихильників політичних партій, здебільшого опозиційних, та фіксується збільшення кількості нападів на них в активні періоди політичних кампаній.

«Попри те що принаймні у п’яти нападах порушники відверто демонстрували належність до груп, які пропагують насильство (носили відповідний одяг, публікували відеозаписи нападів у соціальних мережах тощо), під час розслідувань особи нападників так і не були встановлені», — йдеться у звіті.

За звітний період УВКПЛ зафіксувало 21 напад на мирні зібрання. Нападів переважно зазнавали акції, організовані ЛГБТ+ спільнотою, правозахисниками чи опозиційними політичними партіями. 15 з них були скоєні «групами, що пропагують насильство». У більшості випадків нападники на мирні зібрання заздалегідь попереджали про насильницькі наміри, а правоохоронні органи могли попередити чи пом’якшити наслідки насильства.

2. «Становище правозахисників та громадських активістів в Україні у 2021 році». Центр прав людини Zmina¹⁷https://zmina.ua/wp-content/uploads/sites/2/2022/02/stateofhumanrightsdefenders2021_reportua_web5.pdf

У звіті представлено ситуацію з переслідуванням громадських активістів у 2021 році. Під переслідуваннями маються на увазі не лише фізичні напади чи конфронтації, а й кібербулінг, погрози, залякування чи кампанії з дискредитації, здійснені представниками влади, комерційних структур чи праворадикальних угруповань. 

Усього за 2021 рік було виявлено 108 випадків переслідування за громадську діяльність, що на 7 випадків більше, ніж у 2020-му. На думку авторів звіту, така динаміка може свідчити як про погіршення ситуації, так і про більшу готовність громадських активістів звертатися до правозахисників та говорити про порушення своїх прав. Серед задокументованих випадків найбільш поширеними є залякування активістів (27 кейсів), знищення чи пошкодження майна (24), фізичні напади (20) та кампанії з дискредитації (12).

У зафіксованих моніторингом випадках, де можна однозначно встановити вид діяльності громадських активістів, найбільш переслідуваними були ЛГБТ+ активісти (17 випадків), антикорупційні активісти (16), активісти, що борються з незаконними забудовами (13) та екоактивісти (11). Ще 34 випадки зараховано до «Іншої громадської діяльності».

Автори звіту окремо наголошують на функціонуванні ультраправих телеграм-каналів, що організовують кампанії цькування та дискредитації громадських активістів, а також публікують їхні особисті дані: «Катарсис», «Вольєр», «Детектор грантів», канали організацій «Традиція і порядок», «Основа майбутнього» та «Суспільство майбутнього» (колишні С14), а також персональні канали лідерів ультраправих організацій Євгена Карася та Олексія Свинаренка. 

3. «Становище ЛГБТ в Україні у січні — липні 2021 року». Правозахисний ЛГБТ-центр «Наш світ»¹⁸https://gay.org.ua/blog/2022/02/10/obiednani-proty-nasylstva-stanovyshche-lhbt-v-ukraini-u-2021-rotsi/

«Ультраправі угруповання продовжують цілеспрямовано відстежувати ЛГБТ-заходи, організації та окремих активістів і нападати на них», — йдеться в резюме звіту. А головною організацією, відповідальною за напади на ці заходи, автори називають «Традицію і порядок». Характерно, мовиться у звіті, що саме тема безпеки та протидії гомофобному насильству була однією з головних або ж головною вимогою всіх публічних ЛГБТ+ заходів у 2021 році.

Загалом же за 2021 рік центром «Наш світ» було задокументовано 144 інциденти на ґрунті гомофобії та трансфобії, дискримінації та інших порушень прав ЛГБТ+ (10 з них трапились у 2020-му). Серед них було зафіксовано 81 випадок образ, погроз чи приниження людської гідності та 66 випадків фізичного насильства різного ступеню тяжкості¹⁹Кількість порушень більша за загальну кількість кейсів, адже у деяких кейсах йдеться одразу про кілька видів порушень.

В організації відзначають зменшення кількості кейсів протягом останніх двох років, але пов’язують це в першу чергу з карантинними обмеженнями, через які велику кількість публічних ЛГБТ+ заходів було скасовано, а кількість фізичних зустрічей між ЛГБТ+ людьми суттєво знизилася. Все це, як наслідок, знижує кількість гомофобних нападів з боку ультраправих груп, так і нападів з метою здирництва.

4. «Індекс фізичної безпеки журналістів україни — 2021 рік». Національна спілка журналістів України²⁰https://safety.nsju.org/indeks-fizychnoyi-bezpeky-2021/

Моніторинг порушення прав журналістів за 2021 рік зафіксував 70 кейсів. У 8 випадках до нападів причетні ультраправі. Це 3 випадки нападів на журналістів під час акції під телеканалом «НАШ» у лютому 2021 року; 2 напади на фотокореспондента «Букв» Олександра Кужельного; напад на журналіста телеканалу «1+1» під час акції «Нацкорпусу» під Офісом президента 14 серпня; напад на журналіста й оператора телеканалу «НАШ» у Коростені та напад націоналістів на Руслана Коцабу.

5. «Антисемітизм в Україні. Звіт за 2021 рік». Об’єднана єврейська община України²¹https://ujcureport.site/AntisemitismUKR21.pdf

Річний моніторинговий звіт Об’єднаної єврейської общини України (ОЄОУ) містить інформацію про 52 зафіксовані випадки антисемітизму у 2021 році. У моніторинг потрапляють випадки насильства проти євреїв, вандалізму, антисемітських висловлювань чи написів у публічному просторі. Це на 3 випадки більше, ніж у 2020-му, і на 4 менше, ніж у 2019 році. Таким чином у середньому рівень антисемітизму лишився без змін, хоча зменшилася кількість насильницьких дій, йдеться у звіті. 

6. «Практика розслідування в Україні злочинів, вчинених з мотивів нетерпимості». Українська фундація правової допомоги та колектив спільно з іншими правозахисними організаціями та експертами²²https://drive.google.com/file/d/1gZZu2FtBzt2LAHRl9NNnnc7k91qGtfU2/view

У дослідженні вивчалися злочини, вчинені з мотивів нетерпимості²³Злочини, що підпадають під такі статті ККУ: стаття 161; пункт 3 частини 1 статті 67; частина 14 статті 115; частина 2 статей 121, 122, 126, 127, 129; стаття 300., у період з 1 січня 2015 до 30 червня 2020 року. Далеко не всі подібні злочини скоєні ультраправими. Водночас не всі випадки ультраправого насильства чи конфронтацій передбачають мотив нетерпимості до тієї чи іншої соціальної групи.

Попри те що кількість випадків застосування 161 статті ККУ²⁴Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками. органами досудового слідства щороку збільшується, кількість доведених до суду справ по цій статті вкрай мала. Це свідчить про низьку ефективність застосування статті, пишуть автори звіту.

Так, за звітний період було відкрито 212 кримінальних проваджень через порушення, вчинені з мотивів расової, національної чи етнічної нетерпимості. З них до суду дійшли лише 14. 114 було закрито, а 73 — зупинено. До судових вироків справа дійшла в 11 випадках.

Злочини, вчинені за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності потерпілих, далеко не завжди реєструються ЄРДР, зазначено в звіті. З 2015 по 2020 рік було відкрито лише 8 кримінальних справ, де нападникам інкримінувалися мотиви нетерпимості до ЛГБТ+ (161 стаття ККУ). Із них 3 вже закрито, 5 ще тривають.

Всього за 5,5 років по 161 статті було відкрито 597 проваджень, з яких до суду направлено 21 (4% від усіх відкритих справ), а рішення є у 15 випадках (3%). 372 (62%) справи вже закрито. Розслідування триває по 179 справах.

«Навіть у тих випадках, коли злочинні дії є очевидно вчиненими з мотивів нетерпимості, на що вказують правозахисні організації, справи рідко доходять до суду через закриття

проваджень “за відсутністю” складу злочину», — йдеться у висновку звіту.